Боротьба за рубіж Сіверського Донця. Огляд з кількох напрямків

Огляд. Сьогодні спробуємо коротко по кількох іншим, окрім Харківського, напрямкам Східної операційної зони.

1. Куп'янський напрямок

Ймовірно, противник мав просування у напрямку Крохмальне – Берестове, десь приблизно на 2 км. Очевидно, передові підрозділи 15-го мотострілецького полку противника (мсп) зі складу його 2-ї мотострілецької дивізії (мсд) 1-ї танкової армії (ТА) зуміли таки витіснити наші передові підрозділи у південно-західному напрямку й зараз закріплюються у північній частині села Берестове, північніше дороги, яка поєднує Берестове та Кругляківку.

У свою чергу, 423-й мсп зі складу 4-ї танкової дивізії (тд) тієї ж 1-ї ТА, протягом кількох останніх діб спробував декілька раз дрібними піхотними (штурмовими) групами просунутись у напрямку на село Стельмахівка з боку Коломийчихи – поки безрезультатно.

Скоріш за все, противник намагається одночасно вийти на південну та північну околиці села Стельмахівка діючи, як по дирекції Крохмальне – Берестове, так й з південно-східного напрямку, з боку Коломийчихи.

2. Лиманський напрямок

Очевидно, противник сконцентрувався на «проблемі» ліквідації північної частини нашого плацдарму на річці Чорний Жеребець. Передові підрозділи 144-ї мотострілецької дивізії (мсд) 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника спробували у «черговому режимі» атакувати позиції ЗСУ східніше села Терни та південно-східніше села Новосадове декількома штурмовими групами, ймовірно зі складу 283-го мсп цієї дивізії. Поки – безуспішно.

У свою чергу, підрозділи 3-ї мсд цієї ж армії (20-ї ЗВА), ймовірно зі складу її 252-го мсп продовжують свої спроби пробитися з боку Площанки у напрямку на село Макіївка, як південно-східніше села, так й північніше дороги Макіївка – Площанка. Поки противнику не вдається просунутись на вказаних напрямках.

Окрім цього, на Лиманському напрямку, очевидно, найближчим часом, противник, з великою долею ймовірності, знову спробує силами та засобами зі складу 25-ї ЗВА (ймовірно – 164-ю омсбр), у якості «взаємодії» із північним флангом угрупування військ (УВ) «Південь», просунутись південніше села Діброва, вздовж річки Сіверський Донець.

Скоріш за все, це пов'язано із впертими спробами противника (зокрема, підрозділами 7-ї окремої мотострілецької бригади\омсбр 2-го армійського корпусу\АК), нарешті, витіснити наші передові підрозділи з села Білогорівка (верхн.), яка знаходиться на протилежному, південному березі річки іверський Донець.

Очевидно, командування противника сподівається, що одночасні дії лівофлангової бригади 25-ї ЗВА та правофлангової бригади 2-го АК дозволять йому «якимось чином» зрушити ситуацію з «мертвої точки» – як на Лиманському, так й на Сіверському напрямках.

3. Краматорський напрямок

Противник продовжує свої спроби вийти на бар'єрний рубіж – канал «Сіверський Донець – Донбас» у районі міста Часів Яр. Наскільки я розумію, поки що йому це вдалося зробити лише у районі перетину самого каналу та дороги Костянтинівка – Бахмут, на відносно вузькій ділянці.

Однак, щодо решти подальших перспектив противника, стосовно його дій на Краматорському напрямку, які ми з вами розглядали пару тижнів тому, варто зазначити, що зміни з тих часів – невеликі.

• Противник (102-ї мсп 150-ї мсд та 11-а окрема десантно-штурмова бригада\одшбр) нарешті завершили бої у районі села Іванівське й просунулись південніше дороги до каналу.
• Противник також мав певне просування по дирекції Богданівка – Калинівка, однак, незначне. Ймовірно, постарилися підрозділи 200-ї омсбр у взаємодії із 217-м парашутно-десантним полком (пдп) 98-ї повітряно-десантної дивізії (пдд).

На даний час, наскільки я розумію, головним завданням для себе, на цьому напрямку, противник вважає – витіснення наших передових підрозділів з району села Кліщіївка та «закріплення» у крайніх домах кварталу «Канал» міста Часів Яр, у східній частині міста.

Перше завдання вирішують з північного напрямку колишні мотострілецькі полки територіальних військ (зі складу 6-ї мсд 3-го АК), посилені якимись підрозділами 72-ї омсбр цього ж корпусу, а також зі сходу – 88-а омсбр (2-го АК) та 83-а окрема десантно-штурмова (одшбр).

Друге завдання – майже вся 98-а пдд, цілком можливо посилена кількома батальйонами зі складу «Добровольчеського корпуса» (ДК). Поки, все це «просувається» у противника достатньо туго. Кліщіївка – так й «не зачищена», хоча противник мав там певний успіх. А що стосується східної частини міста Часів Яр, то йому вдалося, ймовірно, просунутись у лісному масиві північно-східніше кварталу «Канал» й зараз бої тривають практично на околиці міста на цьому напрямку.

4. Покровський напрямок

Ситуація також виглядає для противника, певним чином, двозначно. Очевидно, що командування УВ противника «Центр», зараз «стурбовано» не тільки «реалізацією своїх численних «проривів», но й проблемою – як зберегти здобуте.

Справа ось у чому. Просування військ противника вздовж залізниці, яка веде з Авдіївки у північно-західному напрямку по загальній дирекції Очеретине – Новоолександрівка, не тільки відкрило перед його командуванням ряд перспектив, «аж» до оперативних, а й поставили цілу купу завдань, які потрібно вирішити (виконати), аби отримати шанс на практичну реалізацію цих самих перспектив. Інакше, увесь цей «прорив» ризикує піти «у гудок».

Так, я знову про фланги.

Поки противник вів бої безпосередньо в Очеретному, у цьому сенсі його командуванню можливо було обмежитись Новобахмутівкою, Соловйовим та Новокалиновим й Кераміком й вирішувати це обмеженими силами – введенням у бій пари полків 27-ї мсд ліворуч від клина, 35-ї омсбр (зі складу 41-ї ЗВА) праворуч від нього й наростити зусилля у смузі 132-ї омсбр.

Однак, противник – 30-а та 35-а окремі мотострілецькі бригади, не обмежились власне Очеретине, а полізли далі, у напрямку Новоолександрівки. А це, майже автоматично, означало, що фланги, які власне й забезпечують всі ці «запаморочливі успіхи» – також тепер потрібно «розсувати та розширювати», аби спробувати забезпечити бажану «глибину наступу».

Отже, противник був вимушений задіяти основні сили не тільки 2-ї загальновійськової армії (30-я омсбр та 27-а мсд), які власне й наступали на північно-західному напрямку, а й підтягнути 41-у ЗВА – 35-а, 74-а та 55-а омсбр (всі три поступово були також введені у бій, точніше – повернуті, хто на вістрі «прориву», а хто й по флангах). Але, як з'ясувалося – не все так просто, як здається на перший погляд.

Після взяття Керамік, Новокалинове та Архангельске, що на правому фланзі прориву, противнику також вдалося взяти під свій контроль територію й витіснити з неї наші війська за каскад ставків північніше села. Більше того – йму вдалося прорватися східніше Новоолександрівки, тобто – між нею й цими ставками. Однак, далі щось «забуксувало». Виявилось, що навіть захоплення Новобахмутівка та Соловйове, так би мовити, «не вистачає» для надійного флангового забезпечення передових підрозділів 30-ї та 35-ї омсбр. Потрібно виходить на рубіж Сокіл – Новопокровське південніше «клину» й «дуже бажано» повністю зачистити район між Новоолександрівкою та Архангельским.

Однак, вже пройшов тиждень, а це завдання противник так й не спромігся виконати. Тому, на даний момент, гіпотетична можливість флангових контрдій ЗСУ, причому прямо у напрямку Очеретине (з боку села Сокіл) виглядає не тільки цілком можливою, а я б навіть сказав цілком ймовірною. А це означає, що вся ця шобла з 35-ї омсбр та 433-го мсп 27-ї мсд, які зараз «залізли» у цей «клин» й намагаються «прорватись у Новоолександрівку» дуже сильно ризикує.

На даний момент, командування противника всю цю ситуацію «прочитало» й ввело у бій у напрямку на село Сокіл ще одну мотострілецьку бригаду – 15 омсбр зі складу 2-ї ЗВА, яка, очевидно, складала до цього – такий собі «НЗ резерв». У зв'язку з цим, знову нагадаю, вже минуло понад тиждень, з того моменту, коли вся ця ситуація вималювалась. Однак, селища Сокіл та Новопокровське й далі перебувають під контролем ЗСУ, не дивлячись на вперті атаки 15-ї та 74-ї омсбр противника на цих напрямках. Так само, з іншого боку (флангу) – просунутись за ставки у бік Калинове, чи взяти Новоолександрівку противник вже з тиждень не може.

А все це разом означає, що вищезазначена «гіпотетична можливість» для ЗСУ поки, на даний момент, цілком зберігається й може почекати «кращих часів». «Вкапуватись» та щось там будувати оборонне противнику буде вкрай важко (бо прострілюється з обох флангів майже наскрізь, причому немаленькою номенклатурою засобів ураження). А коли підвезуть чеські та американські снаряди російським «тушканам» у цій «кишці» стане особливо «благодатно і радісно». Я давно казав, прагнення наступати заради портосівського, «аби наступати», без ясних та чітких оперативних цілей (а російський наступ на, так званому, Покровському напрямку дуже на це схожий), доведе росіян до цугундера.

На тактичному рівні, у них ще проглядається якась доцільність, але якщо взяти «трохи вище», то дуже часто можна спостерігати таке собі «наступ у простір». Я б зрозумів, якщо вони рвалися б десь на рубіж Суха Балка – Нью-Йорк, намагаючись створити умови для обходу з півдня Торецького району оборони ЗСУ, але оцей впертий тиск у північно-західному напрямку (просторі) виглядає трохи «по-божевільному». Бо цілком логічно виникають питання – це для чого? Щоб що?

Будь-які дії та рішення командних інстанцій та органів військового управління на війні взаємопов'язані, завжди одне витікає з інших безцільних дій, заради самих дій, там неповинно бути апріорі. Адже, будь-який недоцільний крок чи рішення командних структур будь-якого рівня означає – марне витрачання (вибачте мені за певний цинізм) безцінних життів людей та вартісних ресурсів.

У цьому сенсі, росіян поки рятує той факт, що Україна та її Збройні Сили поступаються ворогу у декількох ключових показниках (вони усім добре відомі, тому я не буду їх перераховувати). Й росіяни можуть собі дозволити «експериментальну методологію» визначення слабих (послаблених) ділянок в обороні ЗСУ, шляхом наступу, скажімо так, на численних, й у переважній більшості – спірних, з точки зору доцільності, відтінках та напрямках. Однак, до безкінечності так продовжуватись не буде.