Вовчанський напрямок: ЗСУ тримає оборону, ворог у пошуках прориву

Огляд, сьогодні, знову подивимось на Харківський операційний напрямок, бо там, судячи зі всього, наступає досить цікава фаза «великого російського наступу на Харків».

1. Вовчанськ

На Вовчанському напрямку ситуація залишається достатньо складною. Будь-які твердження про, нібито, її «повну стабілізацію» явно передчасні. На цьому напрямку сили й засоби противника, переважно зі складу 1-ї та 47-ї танкових дивізій (тд) 1-ї танкової армії (ТА) противника, продовжують свої одночасні спроби – як обійти міста Вовчанськ із заходу, діючи по дирекції Огірцеве – Бугруватка, вздовж правого берега річки Сіверський Донець, так й безпосередньо у напрямку самого міста з боку села Гатище та села Плетенівка, тобто з північного заходу та півночі, як я вчора, власне, й передбачав.

Це район місцевого м'ясокомбінату та старого аеродрому північніше міста. Основна мета противника – максимально глибоко вклинитись у міську забудову й закріпитися там. Стосовно села Бугруватка, то очевидно, що противник явно намагається вийти у район мостового переходу через річку Сіверський Донець у районі Приліпки й взяти ділянку дороги з боку Стариці на Вовчанськ під свій повний контроль.

Разом з тим, також очевидно, що «ефект» від таких дій противника у районі села Бугруватка, стосовно ситуації у районі самого міста Вовчанськ може бути лише, скажімо так, опосередкований. Адже противнику не вдалося просунутись на протилежному (лівому) березі річки Сіверський Донець у напрямку Гатище – Синельникове й відповідно, якось заблокувати основну комунікацію до міста Вовчанськ у районі Цегельне, з боку Бугаївки та Старого Салтова.

Тому, командування ЗСУ у цьому районі продовжує мати можливість маневрувати своїми силами й засобами, проводити повноцінне матеріально-технічне забезпечення частин та підрозділів, які тут розгорнуті та діють, й відповідно – забезпечити противнику «суттєве ускладнення», щодо його спроб «увірватися до міста Вовчанськ».

2. Липці – Слобожанське

Тепер, щодо другої ділянки напрямок на села Липці – Слобожанське. Після того, як ЗСУ утримали село Зелене й відповідно у цьому напрямку відбулось звуження смуги дії 18-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, так би мовити «природнім» шляхом, очевидно, її передові підрозділи були вимушені зупинитися, на рубежі Глибоке – Лук'янці.

Судячи зі всього, обидва населених пункти зайняті передовими підрозділами противника, але їх подальше просування – зупинено, не дивлячись на той факт, що російське командування отримало можливість ущільнити бойові порядки своїх передових підрозділів за рахунок звуження смуги дії цього з'єднання. Тобто, на цій ділянці «великого російського наступу на Харків», його темпи впали майже до нуля, що цілком показово.

Очевидно, що це трапилось явно не через якісь «об'єктивні» причини, а через цілком «суб'єктивні» – рівень боєздатності наступаючих передових підрозділів 18-ї мсд та 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) впав до критичного, щодо продовження атакуючих\штурмових дій, рівня. Й трапилось це по одній (точніше, двом) простим причинам – втрати та відсутність значних резервів у нього на цьому напрямку, які могли б відновити здатність цієї тактичної групи противника продовжувати наступ високої інтенсивності.

Звісно, противник може їх «звідкись» притягнути сюди й спробувати відновити атакуючі\штурмові дії на цьому напрямку. Більше того, формально, вони у нього є, але якщо подивитись більш уважно, то це питання стає, так би мовити, дискусійним.

Справа ось у чому. Для «нарощування зусиль» саме на цьому напрямку, противник може скористатися підрозділами 30-го та 41-го мотострілецьких полків (мсп) 72-ї мотострілецької дивізії, а також підрозділами 128-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 44-го «карельського» армійського корпусу (АК). Однак, у такому разі, його командуванню доведеться зробити вибір – між містом Вовчанськ й гіпотетичним «рейдом» на територію Сумської області України, про який нам «розповів» генерал Буданов.

Адже, свого часу, переміщення цих сил й засобів противника до складу військ (сил) угрупування «Північ», очевидно, здійснювалось із прицілом на використання їх у слушний для противника момент саме на «головному» напрямку. Станом «на зараз», це явно – Вовчанський, а не Липці, й тим більше, явно не Суми.

Більше того, гіпотетичний «рейд» на Сумщину також вимагатиме певних сил й засобів противника, зведених у якусь тактичну групу. Якщо він «передбачається у реальності», то, принаймні, частину її також, явно складатимуть зазначені сили й засоби противника (ймовірно, 128-а омсбр стане у цьому сенсі «основною»).

Тоді з усією «гостротою» перед командуванням ворожого УВ «Північ» постане одне просте питання – а чим тоді «брати Вовчанськ?», причому – якомога швидше. Бо кожна доба затягування із «повноцінним штурмом» Вовчанська суттєво знижує, взагалі, шанси на його «взяття» російськими військами. По суті, на даний момент, значну частину сил й засобів, які використовує противник на Вовчанському напрямку, складають «орендовані» в УВ «Захід» (підрозділи 1-ї та 47-ї танкових дивізій 1-ї ТА).

У цьому відношенні прикметно, що одночасно з активізацією противника на Вовчанському напрямку, він поки не перейшов до такої ж, по масштабу та рівню інтенсивності, активізації на Куп'янському напрямку, очевидно, саме через цю саму «оренду». Тому, я дуже сумніваюсь, що противник й надалі продовжить «відкривати нові фронти» й розширювати «без кінця» смугу дій своїх військ у Харківській області. У нього для цього, як виявляється, просто не вистачає сил й засобів. Точніше – не вистачає «на все й зразу».

Я думаю, відбудеться зовсім інший, зворотний процес – противник сконцентрується на районі міста Вовчанськ (тобто, на спробі досягнути більш реалістичної цілі, якою потім можливо буде розмахувати, як «красним прапором» у всіх сенсах) й саме там задіє основний обсяг тих небагатьох резервів, які у нього тут зосереджені та розгорнуті.

Ну, у цьому відношенні, цілком можливо, йому вдасться притягнути ще щось з Куп'янського напрямку (ймовірно, ще один мотострілецький батальйон\мсб 138-ї омсбр, яка поки задіяли у цьому «рейді» лише один свій мсб, можливо, навіть зі складу 25-ї омсбр 6-ї загальновійськової армії\ЗВА чи пару батальйонів зі складу 2-ї «таманської» мсд 1-ї ТА).

Але, у зв'язку з цим завжди варто пам'ятати, що багатостраждальна Синьківка сама по собі «не візьметься», й щоб прорватися до Степової Новоселівки чи у Піщане противнику також потрібні якісь боєздатні «сили та засоби».

І цей «обмін речовинами» між УВ «Північ» та УВ «Захід», пов'язаний» із «перетіканням» визначеного комплекту військ противника з одного напрямку на інший, явно цьому не сприяє, особливо, у часовому вимірі, що само по собі, є для противника важливим фактором.

Навіть, якщо допустити, що противник спробує притягнути сюди щось ще, що має відношення до військ Ленінградського військового округу (ЛенВО) з інших операційних напрямків, наприклад, 200-у окрему мотострілецьку бригаду (омсбр) з Краматорського напрямку, або 61-у окрему бригаду морської піхоти (обр МП) Північного флоту з Придніпровського, чи щось інше зі складу 14-го армійського корпусу (АК), наприклад 80-у омсбр, то це буде означати для нього значний «геморой» й займе купу часу, якого у командування УВ «Північ», практично обмаль.

Бо всі ці формування зараз втягнуті в інтенсивні бойові дії та виконують достатньо важливі завдання у рамках відповідних угрупувань військ, до складу яких входять (наприклад, 200-а омсбр зараз очевидно «забезпечує» з півночі ударну групу російських пдв, яка націлилась на Часів Яр, а 61-а омбр МП зараз інтенсивно рубається з нашими передовими підрозділами на островах у дельті Дніпра) й швидко та «безболісно» вийняти їх звідти, просто – не вийде.

Та й загалом, «вільних» сил й засобів у форматі «полк – бригада», особливо у більш-менш боєздатному стані, які можна було б безболісно віддати дядям з УВ «Північ», зараз у жодного російського угрупування військ просто немає.

Звісно, якусь «солянку» з окремих батальйонів противник може зібрати, як з того ж Куп'янського чи Лиманського напрямків (ну щоб везти було недалеко), але знову ж-таки, на це потрібні час та переважно припинення наступальних понтів (або суттєве зменшення їх інтенсивності) на тих напрямках, з яких будуть «виймати» ці боєздатні батальйони.