Росія вже сотні років загрожує Україні

Тема безпеки знову загальновизнаний пріоритет номер один. На жаль, це зумовлено новими загрозами. Але добре, що ми знову зосереджуємося на цій проблемі. Хоч після початку війни вона несправедливо була відійшла на другорядне місце в політичній дискусії.

Ми говоримо про загрози з боку Росії і безумовно дивимося у майбутнє. Щоб розуміти, як буде далі, варто поглянути на майже тисячолітню історію наших відносин, починаючи з ХІІ століття. Росія не буде іншою.

Чи не найголовніша наша внутрішна біда, що ми загрузли в компромісах з минулим. Навіть дивлячись на питання врегулювання з Росією, ми йдемо шляхом компромісів.

Попри величезну потребу обговорення комплексу безпекових питань, маємо зважити на проблему не до кінця прорацьовованої політико-правової позиції у протистоянні з агресором.

Зокрема йдеться про:

1. Відсутність стратегії санкційної політики, яка зачахла після перших років війни.
2. Державну політику деокупації і реінтеграції звільнених тениторій.
3. Відшкодування Україні збитків, завданих агресією та окупацією. Йдеться про суми в десятки, а може й сотні мільярдів доларів.

Окреме питання – державна гуманітарна політика. Ми не можемо ментально залишатися в постімперському і пострадянському минулому. У нас не може бути особливого шляху. Ми або частина Заходу, або частина Росії. Маємо бути справді незалежними – від мови до ракет.

Українські політики повинні перестати плентатися в хвості електоральних настроїв. Генрі Кіссінджер висловив чудову думку, що провідна місія еліт – долати відстань між досвідом суспільства і його прагненнями.