Лютневі тези, або Назустріч 90-й річниці ОУН

Для тих, хто тверезо та свідомо пройшов революцію та війну не в «Фейсбуці», а в реальному часі, очевидно, що суспільно-політична ситуація в Україні 2019 року штучно та свідомо підведена до реалізації двох альтернатив – «Застій» і «Реванш».
Обирати з-поміж них – це те саме, що вибирати між СНІДом і сифілісом, розмірковуючи при цьому про нетрадиційну медицину.

1. Лібералізм – це смертельна хвороба для націй, оскільки під прикриттям ліберальної демагогії нам вперто руйнують та грабують країну.
2. 90 років тому в австрійському Відні колишніми командирами Корпусу Січових Стрільців було ініційовано створення найбоєздатнішої національно-визвольної структури ХХ століття – Організації Українських Націоналістів, чия боротьба за українську Україну досі не завершена і тримається на плечах теперішнього покоління.
3. На щастя, сьогодні ми, українські націоналісти, живемо, працюємо та воюємо не на еміграції після розгрому, а паралельно і водночас розбудовуємо мілітарну потугу українства та масову організацію, які рано чи пізно зламають хребет споконвічному ворогу на фронті та в тилу. Формула творення ОУН зразка 1929 року залишається актуальною і в сьогоденні: загартовані війною фронтовики + ідеалістична пасіонарна молодь + національно мислячі інтелектуали.
4. Ми не дозволимо Луб’янці повторити руками своєї агентури події 1940 року та розколоти український націоналістичний рух, зіткнувши його крила у братовбивчій міжусобній війні, але водночас ми не дозволимо торгувати національною ідеєю та продавати наше майбутнє за відсотки.

5. Ми – останні хрестоносці Європи, неогайдамаки та необандерівці, Січові стрільці ХХІ століття.
6. Ми не займаємося традиційною політикою, тому нас не цікавлять рейтинги та відсотки. Ми – творимо націю та захищаємо вже сьогодні державу майбутнього від тих, хто зрадив український народ та вбив віру в майбутнє. Наш шлях – реальна боротьба, з реальними результатами.
7. Ми – не такі, як вони. Ми не обкрадаємо свій народ, не йдемо на компроміси з сумлінням, не торгуємо з ворогом та не брешемо з телеекранів.
8. Ми представляємо працюючу, воюючу, думаючу та мріючу Україну. Ми підставимо плече тим, хто воює на фронті, працює в офісі, в полі чи заводському цеху, вчить студентів, виховує дітей, лікує хворих та рятує світ від тріумфу зла.
9. Ми не хочемо, аби наш народ приєднався до інших народів, які вже не існують на мапах, тому захищатимемо наше право на життя, а не існування, усіма доступними засобами та способами. Ми – перша й остання лінія оборони українців у війні на виживання.
10. Ми розуміємо, що нам доведеться звільнити свою країну, перші ніж ми зможемо її змінити. Компроміс зі злом для нас неможливий, ми будемо боротися з ним силою до повного знищення, а не сподіватися на черговий «імітаційний пакет реформ».
11. Наш радикалізм не руйнівний, а відбудовний.
12. Ми не догматики, а прагматики, ми ідеалісти, але не ідіоти.
13. Ми приймаємо будь-яку допомогу, але спробу купити грошима нашу незалежність – ні.
14. Ми зробимо усе, щоби нормальні українці не почували себе самотніми на полі бою за наше спільне майбутнє, захищаючи національні традиції, культуру та світогляд.
15. Ми не визнаємо законності проросійського реваншу у будь-якому вигляді – навіть за результатами схвалених Європою та Америкою «прозорих, вільних і демократичних виборів» – та воюватимемо не словами, а ділами до повної перемоги над цими тварюками.
16. Ми не визнаємо будь-якого «миру» з Росією, окрім переможного для України завершення війни. У будь-якому вигляді – нових «мінських», «московських», «будапештських», «варшавських», «брюссельських» чи «вашингтонських» домовленостей.
17. Ми не віримо у «чесні вибори», оскільки живемо в державі, де народ і народовладдя виконують демонстративно-ритуальну функцію.
18. Ми не довіряємо сучасним мас-медіа, оскільки вони не інформують, а дезінформують людей та стають головною загрозою для свободи слова, встановлюючи тоталітарну цензуру на правду і розмиваючи істину.
19. Ми люди серйозні, тож нам не до жартів.

Нічого не даремно.