Лютневі тези, або Назустріч 90-й річниці ОУН
3 лютого 1929 року відбувся перший конгрес Українських націоналістів, на якому постала ОУН під проводом Євгена Коновальця.
Для тих, хто тверезо та свідомо пройшов революцію та війну не в «Фейсбуці», а в реальному часі, очевидно, що суспільно-політична ситуація в Україні 2019 року штучно та свідомо підведена до реалізації двох альтернатив – «Застій» і «Реванш».
Обирати з-поміж них – це те саме, що вибирати між СНІДом і сифілісом, розмірковуючи при цьому про нетрадиційну медицину.
- Лібералізм – це смертельна хвороба для націй, оскільки під прикриттям ліберальної демагогії нам вперто руйнують та грабують країну.
- 90 років тому в австрійському Відні колишніми командирами Корпусу Січових Стрільців було ініційовано створення найбоєздатнішої національно-визвольної структури ХХ століття – Організації Українських Націоналістів, чия боротьба за українську Україну досі не завершена і тримається на плечах теперішнього покоління.
- На щастя, сьогодні ми, українські націоналісти, живемо, працюємо та воюємо не на еміграції після розгрому, а паралельно і водночас розбудовуємо мілітарну потугу українства та масову організацію, які рано чи пізно зламають хребет споконвічному ворогу на фронті та в тилу. Формула творення ОУН зразка 1929 року залишається актуальною і в сьогоденні: загартовані війною фронтовики + ідеалістична пасіонарна молодь + національно мислячі інтелектуали.
- Ми не дозволимо Луб’янці повторити руками своєї агентури події 1940 року та розколоти український націоналістичний рух, зіткнувши його крила у братовбивчій міжусобній війні, але водночас ми не дозволимо торгувати національною ідеєю та продавати наше майбутнє за відсотки.
- Ми – останні хрестоносці Європи, неогайдамаки та необандерівці, Січові стрільці ХХІ століття.
- Ми не займаємося традиційною політикою, тому нас не цікавлять рейтинги та відсотки. Ми – творимо націю та захищаємо вже сьогодні державу майбутнього від тих, хто зрадив український народ та вбив віру в майбутнє. Наш шлях – реальна боротьба, з реальними результатами.
- Ми – не такі, як вони. Ми не обкрадаємо свій народ, не йдемо на компроміси з сумлінням, не торгуємо з ворогом та не брешемо з телеекранів.
- Ми представляємо працюючу, воюючу, думаючу та мріючу Україну. Ми підставимо плече тим, хто воює на фронті, працює в офісі, в полі чи заводському цеху, вчить студентів, виховує дітей, лікує хворих та рятує світ від тріумфу зла.
- Ми не хочемо, аби наш народ приєднався до інших народів, які вже не існують на мапах, тому захищатимемо наше право на життя, а не існування, усіма доступними засобами та способами. Ми – перша й остання лінія оборони українців у війні на виживання.
- Ми розуміємо, що нам доведеться звільнити свою країну, перші ніж ми зможемо її змінити. Компроміс зі злом для нас неможливий, ми будемо боротися з ним силою до повного знищення, а не сподіватися на черговий «імітаційний пакет реформ».
- Наш радикалізм не руйнівний, а відбудовний.
- Ми не догматики, а прагматики, ми ідеалісти, але не ідіоти.
- Ми приймаємо будь-яку допомогу, але спробу купити грошима нашу незалежність – ні.
- Ми зробимо усе, щоби нормальні українці не почували себе самотніми на полі бою за наше спільне майбутнє, захищаючи національні традиції, культуру та світогляд.
- Ми не визнаємо законності проросійського реваншу у будь-якому вигляді – навіть за результатами схвалених Європою та Америкою «прозорих, вільних і демократичних виборів» – та воюватимемо не словами, а ділами до повної перемоги над цими тварюками.
- Ми не визнаємо будь-якого «миру» з Росією, окрім переможного для України завершення війни. У будь-якому вигляді – нових «мінських», «московських», «будапештських», «варшавських», «брюссельських» чи «вашингтонських» домовленостей.
- Ми не віримо у «чесні вибори», оскільки живемо в державі, де народ і народовладдя виконують демонстративно-ритуальну функцію.
- Ми не довіряємо сучасним мас-медіа, оскільки вони не інформують, а дезінформують людей та стають головною загрозою для свободи слова, встановлюючи тоталітарну цензуру на правду і розмиваючи істину.
- Ми люди серйозні, тож нам не до жартів.
Нічого не даремно.
Коментарі — 0