«Єдина країна – не абстракція»: Портрет Станіслава Асєєва до Дня Незалежності

У переддень Дня Незалежності України я часто замислююсь над долями тих, хто своїм життям і боротьбою уособлює цю незалежність. Одним з таких людей для мене є Станіслав Асєєв.

Наші шляхи перетнулися у 2014 році, коли наша незалежність вперше після 1991 року зазнала серйозної загрози. Ми обидва вирішили залишитися на окупованих територіях – я в Криму, Станіслав на Донбасі. Тоді ми не були знайомі і не могли контактувати, але діяли однаково: залишились виконувати свій професійний обов’язок – писати правду, вести хронологію окупації, документувати злочини.

Ми не керувалися високими поняттями, і навіть коли навкруги чигала небезпека, не вважали свою роботу героїзмом. Ми просто розуміли, що в Україну прийшла біда, і ми повинні, як мінімум, її правдиво описати. Але не так думали ті росіяни, які окупували Крим і Донбас. Наша правда їм заважала, і вони намагалися позбавити цього права не тільки нас, але і всіх наших колег.

Наші історії майже синхронні. Практично одночасно на нас впали репресії окупантів, ми пройшли через російські «суди» і майже одночасно вийшли на волю. Але за цією синхронністю стоять різні долі. Станіслав пройшов через пекло «Ізоляції» – таємної в’язниці в Донецьку, де його катували 2,5 роки.

Сьогодні Станіслав Асєєв веде широку політичну діяльність, займає активну соціальну та політичну позицію. Він виступав у Раді Європи, на Мюнхенській конференції з безпеки, зустрічався з американськими сенаторами. Але найголовніше – Станіслав не здався. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він пішов на фронт.

«Я в бронежилеті та камуфляжі вимушено, бо є загроза країні» – каже Станіслав. – «Звичайно, я б із задоволенням писав книги, займався публіцистикою, жив би десь у Європі. Але Росія – це сучасна така «Ізоляція». Або «Ізоляція» – це модель сучасної Росії, яка, на жаль, поглине всю нашу країну, якщо не боротися.»

Станіслав Асєєв створив фонд Justice Initiative Fund, мета якого – збирати інформацію про військових злочинців у російській війні в Україні. «В основу фонду я поклав ідею виплати фінансової винагороди за інформацію про цих людей», – пояснює він. – «Тобто я вирішив поєднати практику США, які виплачують на державному рівні винагороду за інформацію про терористів, а також Ізраїлю, який шукав нацистських військових злочинців стільки, скільки вони існували на цій землі.»

Для Станіслава Асєєва гасло «єдина країна» – це не просто абстракція. «Це дійсно те, у що я вірив і продовжую вірити. І Донбас географічно, безумовно, є частиною України», – наголошує він.

У День Незалежності ми згадуємо всіх, хто боровся і бореться за вільну Україну. І Станіслав Асєєв – один з тих, хто своїм прикладом надихає нас не здаватися, боротися далі. «З Україною не можна робити так, як вони вчинили в Бучі, в Ірпені, в «Ізоляції», в інших таких ключових місцях», – говорить він. – «Не можна просто приїхати, зґвалтувати, потім навіть програти у війні та забути про те, що відбувалося у Бучі. Якщо ніхто не понесе відповідальності, ми отримаємо Бучу знову.»

Цього року ми святкуємо День Незалежності в умовах війни. Але саме такі люди, як Станіслав Асєєв, дають нам впевненість: ми вистоїмо, ми переможемо. Бо незалежність – це не просто слово. Це щоденна боротьба, яку ведуть такі незламні борці за свободу. І доки вони є – наша незалежність непорушна.