Чого точно не робитиме наступний прем'єр

Я збирався написати зовсім інший текст.

Хотів розповісти про одну давню традицію урядового будинку на Грушевського, 12/2. Про те, з чого не починає свою роботу практично жоден новопризначений прем'єр-міністр України.

З ремонту службового кабінету.

У Кабінеті Міністрів уже багато років живе неписана прикмета: той, хто після призначення починає ремонт прем'єрського кабінету, довго на посаді не затримується. Чи це містика, чи збіг – сказати важко. Але за десятиліття ця історія перетворилася на справжню українську урядову традицію.

Про походження цієї прикмети мені свого часу розповів прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко.

За його словами, коли у 1992 році Леонід Кучма став прем'єр-міністром, він був вражений занедбаним станом службового кабінету. Кабінет генерального директора «Південмашу», який він залишив у Дніпропетровську, виглядав значно сучаснішим і соліднішим, ніж робочий кабінет глави українського уряду.

Саме тоді й було ухвалено рішення повністю його оновити. Меблі виготовило українське підприємство «Спецмеблі», якого, на жаль, сьогодні вже не існує. До речі, журналісти часто називають цей інтер'єр «карамельним». Насправді це не карамель. Кабінет виконаний зі світлого горіха та карельської берези.

Ремонт розпочався ще за прем’єрства Леоніда Кучми. Після його відставки, під час другого уряду Віталія Масола, роботи фактично призупинилися. За прем'єрства Євгена Марчука їх відновили, але Марчук так і не встиг попрацювати в оновленому кабінеті. Першим, хто фактично в'їхав до нього, став Павло Лазаренко.

Відтоді жоден глава уряду не наважувався розпочати новий капітальний ремонт свого кабінету.

Але ця історія наштовхнула мене на іншу думку.

Якщо вже говорити про те, чого точно не робитиме наступний Прем'єр-міністр, то список буде значно довшим.

Він не почне з економічної революції. Навряд переписуватиме заново податкову систему чи відмовиться від співпраці з міжнародними фінансовими партнерами. Не пообіцяє миттєвого економічного дива.

Не тому, що не захоче.

А тому, що Україна перебуває у стані війни, а можливості будь-якого уряду визначаються не політичними бажаннями, а ресурсами держави, станом економіки та міжнародними зобов'язаннями.

Є ще одна традиція урядового кварталу.

Чим наполегливіше журналісти й експерти називають прізвище ймовірного кандидата в прем'єри, то меншою виявляється ймовірність такого призначення.

За багато років я навіть виробив із цього приводу власну догму, яку часто повторюю журналістам: «Робота експерта полягає в тому, щоб спочатку дати прогноз, а потім пояснити, чому він не справдився».

Кожен жарт містить правду.

Українська кадрова політика не раз доводила: найважливіші рішення люблять тишу. Саме тому не виключено, що ім'я нового прем'єр-міністра стане несподіванкою навіть для тих, хто сьогодні впевнено називає фаворитів.

Втім, після призначення головна інтрига лише почнеться. Бо ким би не була ця людина, її оцінюватимуть не тільки як главу уряду. Якщо новому прем'єру вдасться провести країну через найважчий етап війни, зберегти макроекономічну стабільність, забезпечити початок великої відбудови та довести свою управлінську ефективність, він цілком може розглядатися як один із потенційних кандидатів на посаду президента України.

Історія української політики вже знала випадки, коли саме посада прем'єр-міністра ставала найкращим політичним стартовим майданчиком.

Тому головне питання сьогодні не в тому, хто саме переїде до кабінету на Грушевського, 12/2.

І навіть не в тому, чи повірить він у стару урядову прикмету.

Головне питання: чи стане ця людина лише черговим прем'єр-міністром України, чи з часом її почнуть сприймати як можливого майбутнього президента. Чи виросте з інтер’єрів Кучми новий лідер – подивимось…

А ремонт кабінету... Нехай уже й далі залишається урядовим забобоном, бо це найменша зараз українська проблема.