Хто такий Потьомкін і до чого тут Херсон? Забута історія занадто дорого нам обійшлася

Теплим осіннім днем, 26 жовтня 2022 року, у кузові російської військової автівки  з правого берегу Дніпра, з Херсона, їхали рештки тіла  Григорія Потьомкіна, поверталися на «історіческую родіну»

Не знаю, хто прийняв рішення вивезти його останки разом з пам'ятниками російським імперським військовим, яка була мотивація, але дійство виявилося символічним. Як часто буває, самі організатори та виконавці не розуміють значення події. Разом з вивезеним прахом Потьомкіна закінчилася 224 літня російська історія Херсона.

Настав час писати правдиву історію, непросту, наповнювати її новими людьми та фактами.

І виявилося, що Катерина II та її фаворит не принесли цивілізацію в Дикий степ, а на місці Херсона, як довели археологи було городище ще в 15 столітті. 

За  40 років до указу про заснування Херсона запорізькі козаки заснували поселення

Перевіз,  яке мало головну економічну функцію - переправляти на правий берег видобуту в Прогноях (подарованих Війську кримським ханом) сіль. З лівого берега йому відповідав Голий перевіз (Гола Пристань). А Олешки (не Січ, а місто) були кримськотатарськими, і називались Алеш-кьой. Таким чином до самого загарбання московитами Запоріжжя, перші 38 років свого існування Перевіз, або на російських картах Алєксандр-шанц, був українським в усіх сенсах містечком, центром Перевізької паланки, тобто в ньому постійно перебували до двох сотень козаків, чумаків, плотогонів , корчмарів. 

Що таке сіль в 16-18 столітті? Це дорогий підакцизний товар, який тоді добувався на півдні України, був навіть окремий вид бізнесу – чумацтво. Чумаки в досить небезпечних умовах добували та доправляли сіль. Цей товар був дорогим, обкладалася окремим податком, звідси й «соляні бунти» на Московії, народні повір'я, що розсипана сіль на біду.

Так що пропагандистські картинки про мудрого та енергійного  державотворця,  «піонера дикого степу» не відповідають історії. 

Як і заснування чорноморського флоту, перші кораблі якого були побудовані в Херсоні українськими майстрами, а служити на них Потьомкін закликав запоріжських козаків, з недавно ліквідованої ним же Січі.

Саме в Херсоні була організована Чорноморська козацька флотилія 1783 року, єдина на той час боєздатна частина російського флоту, саме вона під керівництвом козацького старшини, російського майора Сидора Білого.

Збудовану у Херсоні Дніпровську флотилію Катерина II наказала Потьомкіну передислокувати в Крим, в Ахтіарську гавань (сучасний Севастополь). Переведеному із Балтики командиру Азовської флотилії віцеадміралу Федоту Клокачову було наказано направити туди ж Азовську флотилію.

Здійснити перший похід Дніпровської флотилії «великого моря» було доручено козацькому отаману (й майору російської імператорської армії одночасно) Сидору Білому.

Вранці 1 травня 1783 року 16 великих вітрильних кораблів Дніпровської флотилії увійшли в Ахтіарську гавань і стали на якорях у теперішній Севастопольській головній бухті. Наступного дня, 2 травня, в бухту ввійшла Азовська флотилія Клокачова.

Так почалася Історія Чорноморського флоту.

Кілька слів про персону небіжчика, якому імперські, а потім радянські, а особливо новітні російські історики приписували чесноти видатного державника, мудрого правителя, турботливого  батька запорізьких козаків. Одразу ж приходить сцена з Гоголя, «Ніч на Різдво», популярні в рядянські часи історичні романи Валентина Пікуля та інша такого ж пошибу література.

А в реалі все було не так. Отримавши шлях до влади та багатства через ліжко, як би зараз сказали психотерапевти, мав комплекси вихідця з дрібної дворянської родини, все життя, як писала англійський історик Ізабель де Мадар’яґа,  поведінка Потьомкіна, зумовлена «ненадійністю його становища»: він жадібно накопичував багатства й намагався ствердитися на землях, які ще не були під твердою залежністю від Росії. То він претендував на герцогство Курляндське, то на корону Речі Посполитої, князівства Волоське й Молдавське. І завжди в таких випадках Єкатєріна казала йому своє дратівливе «ні», хоч і огорнуте у форму дружнього послання коханій людині. Не вельми охоче дозволила вона йому за рік до смерті додати до своїх регалій титул «гетьман козацьких військ». Він поспішно підписував накази про будівництво нових міст і часто, почавши, полишав. У його канцелярії панував безлад, у палаці — кричуща неохайність і бруд. Іноземці з подивом описували, як на розкішних банкетах всесильного «князя Таврійського» подавали немиті тарілки, ножі й виделки. А сам князь і кавалер багатьох орденів то кілька днів лежав бездіяльний у брудному ліжку й драному халаті, то раптом, мов із ланцюга зірвавшись, виявляв скажену активність, начепивши сяючого золотом мундира.

Особливо підла роль Потьомкіна в історії Запорізької січі. Він начебто мав приязні, майже дружні відносини з козаками, навіть був прийнятий до Кущівсткого куреня під іменем Григорія Нечоси, вів переписку з останнім гетьманом Калнишевським, приязно приймав козацькі делегації в Петербурзі та Москві, активно залучав козаків до російсько-турецьких воєн, обіцяв всяку підтримку і  одночасно виступив ініціатором та організатором ліквідації Січі.  Типово російський імперський діяч, брехливий та підступний, достойний попередник нинішніх.

Тому нехай його вірні нащадки забирають його рештки собі, разом з його історією, а нам будувати новий Херсон, український, де в краєзнавчому музеї, в підручник історії, будуть справжні засновники, бо забута історична пам'ять, занадто дорого нам обійшлася.