Демократія, як відомо, не терпить фейків
Депутати Одеської міськради провалили голосування за демонтаж пам’ятника цариці Катерині (монумент «Засновникам Одеси»). І засвідчили таким чином, що на восьмому місяці широкомасштабної війни Росії проти України демонтаж засад «руского мира» в їхніх головах ще не відбувся.
Невдовзі подібним «героям» Володимир Путін присвятив цілий абзац у своєму виступі з приводу спроби анексії українських територій: «немає нічого сильнішого за рішучість цих людей повернутися у своє справжнє історичне суспільство».
Отака от незбагненна держава Україна – народ на фронті життя віддає за звільнення від пут цього «історичного суспільства», а народні представники в тилу учепилися за нього, як воша за кожуха.
Імператриця Катерина Друга це ж не просто так. Вона є одним з найбільших символів імперії зла. Московити називають її «вєлікой». А поважні історики з цього кепкують.
«Катерину ІІ винагородили епітетом «велика»… але слід поцікавитись, чи можна тільки розміри тіла та брутальну силу вважати за ознаки величі, – розмірковує доктор історії Норман Дейвіс у своєму бестселері «Історія Європи». І додає: «неважко знайти риси, що породжують скорше сором, аніж повагу».
У цьому зв’язку конче необхідно пам’ятати ментальні особливості московитів. Адже те, що у цивілізованих суспільствах викликає сором, у них – дуже часто спричиняє повагу і захоплення. Саме так вийшло і з Катериною.
Нагадаємо про два «діяння», в яких імператриця проявила себе безперечно «вєлікой».
Перше – це фальсифікація історії. Саме за наказом Катерини 1783 року було створено Комісію для написання російської історії. Під недремним оком імператриці комісія оголосила українців (тоді руських) і московитів «единим народом», а княжу Русь – першою російською державою. Катерина ретельно цензурувала матеріали комісії і особисто написала родовід київських і московських князів. За її вказівкою провели ревізію усіх стародавніх літописів – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищували.
Новоспечену версію московської історії опублікували 1792 року. Вона стала еталоном для майбутніх істориків 19-го століття і лягла в основу «Істории государства Российского» у 12 томах Карамзіна, а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова.
Згодом Катерининську оборудку з перетворення московитів у «русских» дуже влучно означив професор Берлінського університету Александер Брюкнер у своїй «Історії Росії».
«Виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним, орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною європейський народ», – зазначив Брюкнер.
Спекулюючи краденим ім’ям та історією, московити зробили собі у світі цивілізований імідж, маску, яку зриває сьогодні варварська війна і засвідчує, що упродовж століть сутність цього «виплеканого монгольськими ханами примітивного народу» лишилася незмінною.
Докладно про спецоперацію «вєлікой» імператриці щодо ревізії історії ми писали у статті «Як Московія стала Росією» .
Друга сфера «вєлікіх» діянь імператриці відбувалась в її спальні.
Документально і старанно перебіг подій і осіб у цій «державній справі» засвідчив у своїх щоденниках особистий секретар цариці Храповицький.
Норман Дейвіс в «Історії Європи» називає «імператрицину сексуальну розбещеність… огидною». Публіцист Євген Маланюк у своїх статтях характеризує царицю не інакше як «короновану повію».
Для ефективного обігу любасиків Катерина додумалася запровадити церковну реформу. Формат реформи передбачав секуляризацію (себто відібрання) у церков і монастирів земель, маєтностей і цінностей. Традиційно і землі, і маєтності монастирі отримували від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ.
Катерина розчерком пера перепрофілювала заповіти небіжчиків і присвоївши колосальні монастирські багатства, винагороджувала ними численних любасиків за доблесні «подвиги» у своїй спальні.
Смішно (хоч і не дуже), але двоє з них – Потьомкін і Зубов – увіковічені разом з Катериною в одеському монументі. Звісно, офіційно їх туди умостили не як імператрициних коханців, а як її «сподвижників» і «засновників Одеси». Насправді ж до заснування міста ці двоє так само як їхня коронована патронеса, жодного стосунку не мали.
Нагадаємо, з чим саме вони увійшли в історію.
Платон Зубов – невіглас і боягуз, який за повної відсутності бойових заслуг і виключно через прихильність імператриці підійнявся чином від ротмістра до генерала-фельдцейхмейстера і начальника Чорноморського флоту. Ясновельможний князь найбільше уславився жадібністю, підступністю та примхою умиватися вершками.
Григорій Потьомкін – генерал-фельдмаршал, губернатор Новоросійської губернії, будівничий так званих «потьомкінських сіл». Ясновельможний князь організував знамениту річкову подорож для Катерини та її двору до Херсона і Криму. Щоб продемонструвати успішність своєї колонізаційної політики на тих землях і засвідчити цариці «як «благоденствують» Українські люди від того, що над ними панує Російський уряд» (історик Микола Аркас).
Далі цитуємо британського професора Нормана Дейвіса:
«Задля цього Потьомкін підготував кілька пересувних «сіл», кожне з яких мали розміщати в стратегічному пункті на березі річки. Люди Потьомкіна, вбрані, як веселі селяни, тільки-но помітивши імператорську барку, починали якнайпалкіше вітати імператрицю та чужоземних послів. Та коли барка ховалася за поворотом вони чимдуж скидали капелюхи та блузи, розбирали декорації і за ніч знову виставляли їх десь нижче за течією річки.
«Потьомкінські села» стали прозивними для давньої російської традиції ошуканства та дезінформації. Насильство та шахрайство – засоби, до який удається кожна диктатура, але потьомкінство в Росії обернулось у невмирущу доктрину».
Про невмирущість цієї давньої «російської традиції ошуканства та дезінформації» сьогодні свідчить монумент «Засновникам Одеси», який так палко захищають депутати укупі з мером у перервах між російськими обстрілами міста.
Безумовно, попри те, що десятки тисяч громадян України виступили за демонтаж цього пам’ятника, народні обранці мають право вважати інакше. Адже в Україні демократія.
Але демократія, як відомо не терпить фейків. Напис же на монументі – «Засновникам Одеси» – це чистісінький фейк, імперська спекуляція, яку конче необхідно прибрати, а потому, називаючи речі своїми іменами, відповідно підписати: «Коронованій повії Катерині ІІ та її ясновельможним коханцям від нащадків холопів».
Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»
Коментарі — 0