А скажи, Модільяні був ідіот? Маленький бунт провінційного охоронця моралі

Пригода у Запоріжжі, де місцевий житель повстав пройти копії картини Модільяні (оригінал вартує близько $170 млн), як привід до рефлексій на теми Гоголя, Стуса та нашого загального гуманітарного фону.

Я здригнувся, ошелешений. В інформпросторі останніх днів (стрічки новин) мимоволі намалювалися дві екзотичні постаті – терорист Гіркін та художник Модільяні. Якщо з першим дещо прояснилося (маневри спецслужб), то другий (великий художник) взагалі – дивина. Такі як він (наприклад, Пікассо або Ван Гог) можуть з’являтися в нашому інформпросторі лише за двох причин –  кримінальної чи фінансової. Якщо украли якусь картину або якщо дуже дорого на аукціоні продали якусь іншу картину геніального майстра.

Крайній раз про Модільяні у нас згадували у масовому інформсегменті, здається, ще у травні 2018-го, коли Амедео Модільяні вкотре визнали одним з найдорожчих художників світу. Його картину «Оголена, що лежить» саме тоді продали з аукціону за рекордні $170 млн. Купив полотно бідний китаєць. До цього про «Оголену» 1917 року згадували не часто. І от бум.

Модільяні вирвався на вершини світових фінансових хіт-парадів, доводячи своє лідерство у суперечці з давнім другом та соратником Пабло Пікассо. Ще за життя вони сперечалися, і після смерті ця суперечка триває, але на іншому рівні.

Так от, фатальна «Оголена» Модільяні знову ненавмисно розбурхала інформаційний вулик. Через дивну пригоду у Запоріжжі...

Нагадаю, мешканець цього міста обурився картиною Модільяні, копія якої була виставлена на вітрині одного з місцевих арт-салонів. Добрий чоловік був категоричним: діти не мають бачити таке... лайно, і якщо його не позбавляться, то до копії полотна будуть застосовані радикальніші методи.

Працівники перелякалися, що згодом до них навідаються з ножем чи сокирою і оповістили про ризики громаду. І тут інформпружина розкрутилася, пригадавши бідного художника.

Майже $170 млн за полотно... А якби у Запоріжжі була не копія? У цій фабулі прекрасне все, починаючи з цінника. В іншому є імовірний сюжет для невеликого гоголівського оповідання. Про тиху маленьку людину, котра живе чинно-спокійно, як і інші мешканці того містечка, де колись знімали «Весну на Зарічній вулиці», а зараз від промислового диму вмить чорніє навіть білизна на балконах. Цей добрий чоловік ходить щодня на роботу, вечеряє пельменями з супермаркету, засинає під моралізаторство ток-шоу СТБ, виховує чудових дітей. І от раптом – якась блискавка – вибух у підсвідомості. Добрий чоловік, мандруючи містом, бачить у вітрині – нахабну Оголену. Бачить її піхву (крупним планом). Бо ж оцінити інше – містичну лінію пензля Модільяні (про що писав ще Жан Кокто) у доброго чоловіка немає ні досвіду, ні можливості.

І тут миттєво народжуються сміливі думки про захист дітей від картини, хоча деякі дітки сидять в Мережі цілодобово і можуть там узріти ще й не такого «модільяні» (адже є сміливіші твори мистецтва).

Добре, що у чоловіка хоча б ножа в ту мить не було у руці... Бо мистецтво іноді діє на психіку магнетично. Як не дивно, але фігура запорізького поціновувача живопису певною мірою є жертовною.

Цей випадок в арт-салоні – маленький бунт маленького провінційного Васі проти незрозумілого мистецтва, проти власних комплексів. Як той Акакій Акакійович, котрий одержимий демонами власної Шинелі... У популярному театральному проекті Франківського Національного драмтеатру про художника Модільяні звучить знаменитий вірш Василя Стуса «А скажи, Модільяні був ідіот? – Такий же ідіот як і всі в цьому світі…». У Стуса в фіналі цього ж вірша є й таке: «Яка докучлива муха – дзижчить і дзижчить? – «Убий її, любчику».

Модільяні у Запоріжжі, як докучлива муха для Васі (і муху треба вбити!) – і це лише один зріз а-ля гоголівського сюжету. Бо є і інше. Не тільки власні комплекси конкретної людини. Тут глобальніше...

От є, скажімо, загальновживане поняття – радіаційний фон, про який голосно згадали хором, коли нещодавно горіли чорнобильські ліси. Але, очевидно, є і гуманітарний фон, у якому живуть васі з Запоріжжя та інших міст. Такий фон наповнений для них сумбуром, хаосом, фальшаком. І він, цей фон, наздоганяє Васю скрізь всюди, словом накриває з головою.

Цей фон іноді призводить до здичавіння і Васі, і народу. З цього теперішнього гуманітарного фону для Васі назавжди виключені образи і символи великої культури минулого і теперішнього, частіше залишається тільки низ (нижче пояса!) культури масової. Низом, по суті, став навіть наш парламент, де без матюків вже давно розучилися спілкуватися. Десь колись я навіть намагався сказати про це, але мені заперечили: мовляв, вся та парламентська лексика (на «п», на «х», на «й» – то не українська мова, а запозичення з російської). Добре, тоді навіть цей аргумент має відрізати від наших парламентарів кримінальну лексичну спадщину агресора...

Гуманітарний фон, у якому давно нема ні Бога, ні диявола, а значить нема ні раю, ні пекла, штовхає Васю до думки про те, що можна все – кидатися на оригінали і копії, на пам’ятки культури і просто пам’ятники.

Якщо у цьому гуманітарному фоні немає категорії гріха, значить немає і спокути...

У філософа Ентоні Готліба є дві важливі книжки – «Мрія про Просвіту» і «Мрія про Розум». І я навіть не знаю, яка з них для вас і для Васі сьогодні важливіша? Адже гуманітарний фон, зачищений максимально від знаків і об’єктів культури Високої (усіх отих Модільяні та Піросмані), постійно вводить в оману бідного Васю. Про Модільяні, мабуть,  він ніколи і не чув раніше? І сприймає піхву на його найдорожчому полотні за вульгарність та розбещеність, як загрозу для дітей, яких на онлайн-уроках іноді навчають такоооому...

І це ж лише одна картина Модільяні. А є й багато інших в стилі «ню». Тут Моді був великий майстер! Ото якби усі інші картини побачив цей Вася. Щоби тоді трапилося з бідним охоронцем моралі у Запоріжжі? Гоголь знає.

До речі, нагадаю, найперша персональна виставка Модільяні у Парижі закінчилася скандалом і звинуваченнями в аморальності – напроти галереї був поліцейський відділ. І поліціянти не витримали випробування «ню». Виставку закрили відразу після відкриття. Правда, з часом кожен ескіз Модільяні почав шалено рости у ціні. Арт-ділки продавали разом з його ескізами ще й легенду про Модільяні – єврейське походження, італійський темперамент, неземна краса, злидарювання у Парижі, шалені пригоди на Монпарнасі, роман з Ахматовою, пиятика, наркотики, сотні закоханих у нього жінок, трагічне кохання бідної дівчини Жанни Ебютерн, яка після його передчасної смерті фізично не змогла існувати без нього і кинулася з вікна на бруківку, убивши і себе, і їхню ненароджену дитину.

Злидень, якого постійно виганяли з кав’ярень (нічим було розрахуватися за круасан), вже за добу після власної смерті став мільйонером. Тільки ті мільйони вже належали не йому... Бо йому відтоді належали Вічність і Слава, а ще легенди, які живуть навіть у віршах Ахматової.

Під час вистави «Модільяні» у Франківську виникає постійна імпровізація. І, зокрема, навіть знаменитий вірш Ахматової у фіналі я імпровізаційно перекладаю українською мовою. Щось таке... «У бузковім Париж тумані... І, здається, що знов Модільяні, Невідступно кружляє в пітьмі...»

Так що, Вася, давай катай після карантину до нас, у Франківськ. Я розкажу тобі багато цікавого про Модільяні і доведу, що він не був ідіотом.

Олег Вергеліс, для «Глакома»