Навіщо Нацбанк «спалює» гроші?
Українці потребують доступних кредитів
Багато експертів написали про черговий антирекорд: НБУ залучив від комерційних банків під свої депозитні сертифікати 334 млрд. грн.
В цій системі координат, комерційні банки перетворились з депозитно-кредитних установ, що залучають гроші на депозит для видачі кредитів, у депозитно-депозитні установи, що залучають кошти від населення на депозити під 12%, щоб вкласти у депозитні сертифікати НБУ (по суті, той самий депозит) під 23%.
З монетарної точки зору відбувається спалювання грошей на аналогічну суму, адже ці кошти вилучаються із економічного обігу.
Їх ніби немає, хоча вони надруковані.
Доти, доки вони лежать в НБУ, для потреб економіки вони мертві.
Відбулося це завдяки збільшенню облікової ставки НБУ до 25%.
Монетарна трансмісія Нацбанку побудована таким чином, що ставка за депозитними сертифікатими мінус 2% від облікової, а рефінансування: +2%.
Тобто зараз НБУ платить банкам за гроші 23%, а позичає їм під 27%.
Такими діями, НБУ повністю заблокував кредитування реального сектору економіки.
А попит на доступні кредити зараз дуже великий, що продемонструвало опитування підприємств, проведене тим самим НБУ: майже 50% компаній хотіли б взяти кредит під структурну перебудову, але цьому заважають складність процедур та рівень ставок.
Також повністю знищено залучення Мінфіном нових боргів через випуск ОВДП.
Держава не може рефінансувати навіть старі борги, не кажучи вже про залучення додаткових коштів.
Сума погашення ОВДП у 2022 році на 60 млрд грн перевищує суму залучень, тобто у бюджеті діра і гроші втрачаються, а не залучаються.
Більше того, ставка за військовими облігаціями, які придбані НБУ, також залежить від облікової ставки.
Тобто Мінфін платить Нацбанку 25% річних!
Я вже неодноразово писав, що єдиний вихід із ситуації – це усвідомлення того факту, що під час війни, ніяких «ринкових залучень» у державні борги у достатньому обсязі не буде і держава не зможе платити за боргами десятки відсотків річних.
Мінфін не має конкурувати з НБУ і переплачувати надвисокі відсотки за своїми боргами.
Навпаки, єдиний вихід на час війни – це пряме фінансування держави з боку НБУ під символічний процент та на тривалий строк із дотриманням певних параметрів емісії, яка не призведе до надвисокої інфляції.
А навіс вільної банківської ліквідності у 335 млрд грн треба поступово «стравлювати» як повень перед греблею за допомогою направлення цих коштів у «річище» економіки (кредитування) та у державні цінні папери.
А сам депозитний сертифікат НБУ має стати для банків тим, чим він і має бути: мінімально дохідним, тимчасовим інструментом збереження частини вільних коштів банків, щось на кшталт «нічних» грошей, які накопичились на коррахунку поза нормативним обсягом.
Перетворювати депозитний сертифікат у основний і мегадохідний інструмент вкладення банківських коштів – це прямий шлях до реальної демонетизації економіки і ії повного колапсування.
Це також шлях до кризи державних фінансів.
Така модель зараз стає потужним джерелом фінансової інфляції (на суму надрукованих для банків відсотків за депосертифікатами) і механізмом продукування надприбутків банківської системи за рахунок знекровлення промислового капіталу на користь фінансового.
Єдиний вигодонабувач такої політики – це група банків з системним профіцитом ліквідності, які отримали можливість тримати у держави свої гроші під 23% річних.