Провал російського проєкту гомогенізації

Російська імперія систематично намагалася знищити особливу ідентичність «інородців» майже одразу після їхньої інкорпорації до складу імперії (разом із їхніми землями, в здобутті яких і полягала основна мета). Особливу увагу приділяли наверненню в православ'я, не гребуючи при цьому широким спектром примусових заходів.

Наприклад, 1743 року російський уряд розпорядився знищити лише в Казанській губернії 418 з наявних там 536 мечетей (решту побоялися чіпати, бо вони були побудовані ще до «взяття» Казані російськими військами, тож їхня руйнація майже напевно спричинила би масові бунти). Водночас наверненим пропонували всілякі пільги (у тому числі «прощення» за скоєні злочини), тоді як не навернених всіляко утискали (причому мусульман більше, ніж «язичників», бо в ісламі бачили серйознішого й потужнішого конкурента).

Вражає при цьому те, що ці кількасотрічні зусилля так і не досягли успіху – тобто не призвели до культурної гомогенізації російського населення. Все, чого вдалося досягти багатовіковим мордуванням – це лише демонстрація політичного вірнопідданства заради фізичного виживання. Або, частково, «манкуртизація», коли людина втрачає місцеву культурну ідентичність, проте не набуває «великоруської», а просто перетворюється на зручну для використання функціональну одиницю.

Пояснити цей провал я можу лише одним: культурне ціле, до якого всіма правдами й неправдами долучали «інородців», виглядало таким непривабливим, ворожим та огидним, що багато людей, з покоління у покоління, намагалися втримати культурну дистанцію від нього хай навіть за рахунок додаткового потерпання від утисків. Аби не прийняти нав'язувану Росією культурну ідентичність, люди радше обирали злидні, в'язницю, дискримінацію, навіть смерть.

У цьому сенсі, нинішня українсько-російська війна – це лише новий і наймасштабніший епізод культурного протистояння, яке точилося на маргінесах Російської імперії щонайменше від вісімнадцятого століття.