Епоха «кучмізму». Переосмислення
Перші написи на парканах «Данілич, прості» з'явились ще років 20 тому
30 років тому Україна посеред літа обрала собі колоритного керманича. Пам'ятаю, як зараз, спекотний липневий день, диктор Олександр Сафонов у новинах о 15 чи 16-й на УТ-1 оголошує фінальний рахунок від ЦВК...
Кучма – єдиний український президент, якому довелося відпрацювати два терміни. І це вже багато про що говорить. Говорить не про Кучму, а про нас, українців. Цей вибір демонструє нашу суперечливу сутність, пояснює природу наших проблем, і деяких наших успіхів також.
Дуже добре закарбувалося, як його палко ненавиділи, і як його знову обирали...
Що ж до самого Кучми. У серпні експрезиденту виповниться 86 років.
Від радянського червоного директора та прем’єр-міністра, який у 1993-му розгублено промовив «Скажіть мені, яку країну треба будувати, і я буду будувати» він пройшов шлях до політика, проти якого Росія влаштовувала спецоперації.
Він такий, який він був: породив олігархів, але закрив найбільше російських шкіл, садив опонентів, але не повівся на розводку Медведчука із «третім строком». Саме Кучма у 2004 році обрубав наміри Януковича: «Поки я президент, танків на вулицях Києва не буде» і не дозволив силовий розгін «помаранчевого» Майдану.
Тому ніяких однозначних оцінок історія йому не дасть.
Перші написи на парканах «Данілич, прості» з'явились ще років 20 тому. Проте й досі Кучму, якого ми самі двічі обирали, ми ж можемо назвати призвідником наших бід.
Наталія Лебідь спілкувалася з тими, хто працював, знав і спілкувався з Кучмою у різні періоди.
Як на мене, вийшло несподівано позитивно.