Новий міністр освіти плагіатор? А судді хто?

Верховна Рада 17 грудня призначила доктора економічних наук, професора Сергія Шкарлета міністром освіти і науки мінімальним числом голосів «за» – 226.

Йому 48 років, каже, що «освітянин із 25-річним досвідом». Ціле десятиліття ректорував у Національному університеті «Чернігівська політехніка». Майже пів року виконував обов’язки міністра, будучи креатурою президента Володимира Зеленського.

Проти ополчилися всередині керівної партії. «За» Шкарлета проголосувало тільки 70% фракції «Слуга народу» – 171 із 246 депутатів. Внутрішній партійний опонент – голова парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак демонстративно утримався.

Утримався й голова Верховної Ради Дмитро Разумков, перший номер у списку партії «Слуга народа» на дочасних парламентських виборах 2019 року. Рейтинг у нього піднімається, натомість у Зеленського опускається.

Одностайно повелися «Європейська солідарність», «Батьківщина», «Голос». Від них Шкарлет не отримав жодного голосу «за». Втім, через малочисельність вони на парламентську погоду впливають легеньким вітерцем. Адже загалом в них 71 депутат, або 17% від загальної кількості парламентарів (423).

Решту груп і фракцій проголосували впереміж. «Опозиційна платформа – За життя» віддала «за» 20 голосів, хоч у фракції 44 депутати.

Опісля затяті «антиШкарлетники» словесно продовжили фронду, переконуючи, що депутат Григорій Суркіс не голосував «за», бо знаходився поза сесійною залою.

Спроби відмінусувати один голос, аби позбутися нелюбого міністра, лишень струсонули повітря. Не досягли мети й театралізовані протести під куполом парламенту і надворі. Поки що.

Фол останньої надії

У переддень голосування, 17 грудня, профільний комітет (вдруге!) не підтримав кандидатуру Шкарлета, проте рекомендував парламенту до голосування. Прем’єр Денис Шмигаль вніс подання. Що було далі відбито в стенограмі пленарного засідання. Емоції зашкалили, як завжди, коли політики завзято відстоюють чесноти, не добираючи слів.

Доти критики настирливо закидали Сергієві Шкарлету три «смертні гріхи» – підтримку Партії регіонів (був депутатом від неї в Чернігівській обласній раді 2010–2015 років у статусі позапартійного), тісну співпрацю з міністром освіти і науки 2010–2014 років Дмитром Табачником і плагіат у чотирьох наукових працях.

Врешті-решт у сухому залишку опинилася тільки «наявність текстових запозичень без посилання на джерело» – відповідно до рішення комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) від 11 вересня 2020 року за підписом голови цього ж комітету й агентства загалом Сергія Квіта. У нього «конфлікт інтересів» – тривалі порахунки і з Табачником (ще від «антиТабачної кампанії» 2010 року), і зі Шкарлетом.

Новий міністр вважає комітетське рішення протиправним і вимагає скасування. Його позов розглядає Окружний адміністративний суд Києва.

Фолом останньої надії «антиШкарлетної кампанії» стала «Відкрита заява спільноти Національного університету «Києво-Могилянська академія» проти призначення на посаду міністра освіти України п. Сергія Шкарлета». Її розміщено теж у переддень парламентського голосування.

Вона поліфонічна. У ній змішалися голоси волаючих у пустелі (щодо академічної доброчесності) зі співами на кшталт «хвали ня ротику» – про взірцеву моральність альма-матері.

Відтак озвучено максиму: «Ми вважаємо, що міністром освіти і науки України має бути лише людина з бездоганною академічною репутацією та патріотичною громадянською позицією».

На жаль, не зазначено, кого саме із сущих мали на увазі шість співавторів-підписантів: себе, попередників Шкарлета, інших?

Заяву в унісон зробив ректорат Українського католицького університету. У ній також акцентовано винятково на звинуваченні в плагіаті.

Очільники обох академічних спільнот винесли вердикт, довірившись комітету з питань етики НАЗЯВО як найвищій інстанції. Поспішали і не дочекались рішення суду.

«Моральні лідери народу»

Спостерігаємо подвійну мораль. Адже голову агентства Квіта так само гучно звинувачено в академічній недоброчесності. Розлого, скрупульозно, аргументовано.

Захисники «бездоганної академічної репутації» вдають, що того не помітили. Що вже казати про промовистий історичний документ – сервільний лист до президента Віктора Януковича в серпні 2011 року, що пронизаний не меншою «патріотичною громадянською позицією».

Його підписав і Сергій Квіт, як президент Національного університету «Києво-Могилянської Академії». Країну шокував колінопреклонний пієтет: «Ви, пане Президент, твердо стоїте на стороні народу… З вами – народ». І т. д.

Віктор Янукович, до речі, доктор економічних наук, професор, розчулено подякував підписантам: «Для мене дуже важливо почути слова вашої підтримки як моральних лідерів народу».

Обурене суспільство радило Квіту, одному з отих «моральних лідерів народу», покинути пост очільника Могилянки. Не дослухався. А за два з половиною роки став міністром освіти і науки, переметнувшись до противників Януковича.

«Моральний лідер народу» засідає нині, крім згаданих комітету й агентства, в наглядовій раді закладу, де завідують кафедрами, яких викрили в плагіаті. Рішення про присвоєння їм ступеня доктора наук скасовані. І нічого. Мабуть, усе було б ідеально в Квіта, якби не Табачник і Шкарлет.

Детальніше читайте тут.

Цікаве й те, що 15 грудня комітет на чолі з Квітом неждано призупинив розгляд скарг, заяв і повідомлень про порушення академічної доброчесності.

Оголосив про те аж через два дні, після призначення міністром Шкарлета. Це видно з офіційної сторінки НАЗЯВО у «Фейсбуку».

Причину пояснено тривіально – відсутністю Порядку скасування рішення спеціалізованих учених рад, який повинен затвердити уряд. Тому рішення комітету з питань етики протиправні. Навіщо їх ухвалювали?

Хто заважав трьом міністрам освіти і науки після Дмитра Табачника і до Сергія Шкарлета, які подавали себе реформаторами (Сергій Квіт, Лілія Гриневич, Ганна Новосад), а тепер виступають «антиШкарлетниками», належно й своєчасно врегулювати дражливе питання?

Закон «Про вищу освіту», який лобіював Квіт, будучи міністром, настільки проблемний, що, згідно з його нормами, від жовтня 2019 року не можуть обрати керівника Могилянки. На березень 2021 року призначено треті вибори! Детальніше читайте тут.

У нашій країні зацікавлені особи (зокрема й «моральні лідери народу» відстоюють академічну доброчесність на диво вибірково, беручи під захист «своїх» плагіаторів і нищівно тавруючи «чужих».

Візьмемо до прикладу Державну службу якості освіти, річні видатки на яку майже 150 млн грн. Її очолює кандидат юридичних наук Руслан Гурак, якого викрили в академічній недоброчесності кілька років тому. Це загальновідомий факт і для «Вікіпедії».

І що? Могилянка мовчить. Комітет з етики «своїх» не чіпає.

Названа Служба відзначилася затяжними імітаційними конкурсами на посади начальників обласних управлінь під наперед визначеного переможця. Їх оголошували протягом двох останніх років повторно кількаразово. А проводили в три тури: тестування, ситуаційна задача, співбесіда.

У завданнях були правильними дві протилежні відповіді. Їх складали на основі нормативних актів, яких «забули» включити в перелік умов проведення конкурсу. Оскаржити неможливо, бо апеляцію результатів першого і другого туру не передбачили.

Патова ситуація

Отож «антиШкарлетній кампанії» бракує законності. Вона ведеться чисто політтехнологічно давньою тактикою «дрібних порізів». Наразі – проти фаворитів Зеленського задля найближчого електорального зиску.

До того ж, очільники НАЗЯВО самі зізналися, «що рішення Комітету з питань етики не є остаточними, що фактично мова йде про формування порядку денного для пізнішого розгляду цих питань Національним агентством».

Простіше кажучи, на Сергія Шкарлета передчасно навісили ярлик. І він уживає контрзаходів. Патронатна служба міністра навіть відстежила інформаційні атаки від 3 червня, коли «засвітили» його кандидатуру. Доти не було компромату.

Що далі? «АнтиШкарлетна кампанія» триває. У Верховній Раді 18 грудня зареєстровано законопроєкт про звільнення Шкарлета з посади міністра. Його ініціювали дев’ять депутатів «Європейської солідарності» і «Голосу». На жаль, без відповідних обґрунтувань у вільному доступі.

Подібне мало місце після призначення міністром Табачника. Постанову про його звільнення зареєстрували теж наступного дня після призначення, тобто 12 березня 2010 року. Верховна Рада її відхилила.

У пояснювальній записці мовилося: «Дмитро Табачник неодноразово робив заяви, що принижують честь і гідність українців, ставлять під сумнів територіальну цілісність України і єдність українського народу. Перебування такої людини на посаді міністра, а тим більше, на посаді керівника міністерства, метою діяльності якого є виховання майбутніх поколінь українців і розвиток вітчизняної науки, дискредитує Кабінет Міністрів, Верховну Раду та українську державу в цілому, може завдати істотної шкоди розвитку освіти й науки».

Серйозні звинувачення, але чомусь їх не доводили в судах, як належить у правовій державі.

Автор законопроєкту – депутат В’ячеслав Кириленко (блок «Наша Україна – Народна самооборона»). У 2015 році він трудився віце-прем’єром, міністром культури, коли в докторській дисертації його дружини виявили плагіат, починаючи від «лептонного бога».

За два роки цю справу спустила на гальма міністр освіти і науки Лілія Гриневич, соратниця Кириленка з правлячого тоді «Народного фронту». Власне, й саму Гриневич викрили в плагіаті, проте вона вперто трималася за посаду. А плагіатори з її оточення досі на високих посадах.

Боротьба «за» і «проти» Шкарлета продовжується. Ключове питання залишається відкритим для обох таборів. Ідеться справді нарешті про академічну доброчесність заради «виховання майбутніх поколінь українців і розвитку вітчизняної науки»?