Деокупація свідомості
Пушкін був співцем російського імперіалізму
В серпні 2005 року я надрукував у «Голосі України» статтю «Мова Пушкіна чи Путіна?». Метою публікації в газеті Верховної Ради, яку, звичайно, читають у владних кабінетах, було застерегти тодішнього Президента України Віктора Ющенка від підписання на саміті глав держав СНД в означеному форматі угоди про гуманітарне співробітництво.
Мушу визнати, тоді я ще помилявся. Не щодо змісту статті, а стосовно її назви. Але вже невдовзі зрозумів, що не треба протиставляти мову Пушкіна та Путіна, бо це одна мова – мова експансії. Вже невдовзі я писав, що Росія зазвичай наступає двома ешелонами – в першому Пушкін і балет, а в другому танки.
Культ Пушкіна в совєтському союзі був піднесений в 1937 році з нагоди сторіччя його смерті. Тобто в розпал репресій, відволікаючи від них увагу. В совєтському союзі задовго до россотруднічєства заснували інститутут Пушкіна, філії якого діяли в багатьох країнах світу, вербуючи симпатиків, чимало з яких починали з вивчення російської мови, а згодом перетворювалися на агентуру Кремля.
Під час Революції Гідності я натрапив на вірш Євгенія Євтушенка, який, висловлюючи підтримку Україні, посилався на Пушкіна: «нєвідімкамі на Майданє вмєстє Пушкін, Брюллов, ми стоїм». Я написав тоді відповідь російському поету, яку хочу навести тут повністю на обгрунтування своєї позиції:
Шевченко тут у вицвілій шинелі,
Франко з Карпат прибув сюди притьма...
Тут Петефі, Міцкевич, Руставелі,
Та поміж ними пушкіна нема.
Героїв з Львова та Дніпропетровська,
З Полтави й Криму скликала сурма...
Тут Сахаров стоїть і Новодворська,
Та поміж ними пушкіна нема...
Пліч-о-пліч, щоби скинути кайдани,
Позбутися московського ярма,
Стоять тут українці, росіяни,
Татари, але пушкіна нема!
По той бік барикад підносить слово
За тих, хто волю гвалтувати звик.
Сичить: «Іль нам с Європой споріть ново?»,
Грозить: «Іль русскій от побєд отвик?».
Російський бард, нащадок українця
Зі станції сибірської Зима,
Ви проти можновладного злочинця
Тут стоїте, а пушкіна нема.
Пушкін був співцем російського імперіалізму. І коли його ідеологи втовкмачують у голови населенню імперії, мовляв, Пушкін – нашє всьо, вони мають рацію. З одним уточненням: їхнє всьо, а не наше.