Футбол та геополітика. Чому іноді краще жувати, ніж говорити

21 липня полтавський футбольний клуб «Ворскла» проведе перший кваліфікаційний матч європейської Ліги Конференцій у Стокгольмі проти багаторазового чемпіона Швеції клубу «АІК». Навряд чи звернув би увагу на це повідомлення, адже під час війни відбуваються набагато важливіші події, якби не одна обставина. Деякі ЗМІ не з великого розуму подають майбутній футбольний матч як... другу Полтавську битву. Чому не з великого, спробую пояснити.

З МЗС України я звільнився в 2007 році, бувши заступником директора першого територіального департаменту (Росія, СНД), оскільки мої погляди на відносини з Росією не збігалися з поглядами команди тодішнього прем'єра Януковича. Звільнився, але за старою звичкою мене ще якийсь час продовжували запрошувати на деякі наради. Так одного разу потрапив на нараду, яка мала дати рекомендації стосовно відзначення в 2009 році 300-річчя Полтавської битви. Пригадую, на тій нараді представник обласної влади пафосно розповідав про обіцянки посольства РФ і дорогу до меморіалу асфальтувати, і ще щось для місцевої інфраструктури зробити. Моя ж думка зводилася до того, що замість відзначати 300-річчя битви, того дня слід приспустити державні прапори на знак жалоби.

Тому що Полтавська битва – символ поразки. Тому що після неї Московське царство перетворилося на Російську імперію. Тому що після неї почалися тотальний наступ Росії на українські права й остаточне поневолення України. Не без допомоги тих українців, які воювали на боці Петра І, про що теж мусимо пам'ятати. Тому що, зрештою, нинішня війна – це воля українців позбутися спадщини Полтавської битви, позбутися московського ярма.

А коли вже спортивних оглядачів у зв'язку з футбольним матчем тягне на метафори та порівняння, то згадуйте краще битви, де українці воювали проти Московії на боці об'єднаної Європи. Не треба протиставити нас і наших союзників, даючи споживу російській пропаганді.