Саміт ЄС – співтовариство держав Латинської Америки та Карибського басейну. Не все так погано
Маємо не забувати, що держави Латинської Америки та Карибського басейну неоднорідні
Поки ми стежили за кадрами втомленого Керченського мосту, переміщеннями вагнерівців та деяких російських генералів, у Брюсселі 17-18 липня – вперше за останні вісім років – відбувся саміт 27 держав Європейського Союзу і 33 країн Латинської Америки та Карибського басейну.
В порядку денному саміту були питання економіки й торгівлі, безпекові та екологічні, учасники провели чимало двосторонніх зустрічей і уклали низку угод. Розглядалося й питання російської агресії проти України. А що у вітчизняних ЗМІ почали з'являтися коментарі, варто зробити кілька уточнень.
Нікарагуа не заблокувала підсумкову Декларацію, Нікарагуа – єдина країна, яка її не підписала. Решта держав – у тому числі прихильні до Росії Куба та Венесуела – підписали. Інше питання, що заради цього європейцям довелося піти на поступки, змінивши деякі формулювання. Ось як виглядає підсумковий текст пункту 15, що нас цікавить:
«Ми висловлюємо глибоке занепокоєння через триваючу війну проти України, що й далі спричиняє величезні людські страждання та примножує існуючі недоліки світової економіки, стримує зростання, збільшує інфляцію, розриває ланцюги постачань, збільшує енергетичну й продовольчу небезпеку, підвищує фінансові ризики. У цьому сенсі ми підтримуємо необхідність справедливого і тривалого миру. Ми так само підтримуємо Чорноморську зернову ініціативу та зусилля генерального секретаря ООН з її продовження. Ми підтримуємо всі дипломатичні зусилля, спрямовані на досягнення справедливого і сталого миру відповідно до Статуту ООН.»
І далі: «Ми підтверджуємо нашу відданість Статуту ООН та міжнародному праву, зокрема, щодо необхідності поважати суверенітет, політичну незалежність і територіальну цілісність усіх держав».
Отже, не «війна в Україні», а «війна проти України» – відчуваєте різницю? Венесуела та Куба вперше погодилися з цією формулою. Не менш важливими видаються й одностайно (за винятком Нікарагуа) висловлена підтримка Чорноморської зернової угоди (про вихід з якої тоді ж заявила Росія) та заява про відданість Статуту ООН і міжнародному праву в контексті поваги до суверенітету й територіальної цілісності всіх держав.
Маємо не забувати, що держави Латинської Америки та Карибського басейну неоднорідні. Серед їхніх лідерів є і визнані демократи, як президенти Гватемали або Чилі, і традиційні симпатики Москви. На ставлення політичних еліт цих держав до російської агресії проти України впливає багато чинників – і географічна віддаленість (через що агресія сприймається не так гостро, як європейцями), і російська пропаганда, помножена на кількість випускників радянських та російських університетів та традиційне для регіону політичне лівацтво, і іноді бажання дозолити США (приміром, пропозиція Джо Байдена про надання американського озброєння тим країнам регіону, які передали б Україні наявне у них радянське, наразилася на «миролюбні» відмови президентів Колумбії, Бразилії та Аргентини), і звичка озиратися на Китай (з-під впливу якого якраз і намагаються вивести регіон європейці), і незрівнянно більші обсяги торгівлі цих країн з Росією, ніж з Україною.
Якщо взяти все це до уваги, то формулювання Декларації саміту ЄС і Співдружності держав Латинської Америки та Карибського басейну не такі й погані. Маємо, що маємо. І дякувати за це можемо європейським дипломатам, сподіваючись, що і українські на цьому непростому напрямку ще скажуть своє слово.