Чи може людство «помиритися» з Геєю?
Людина сьогодні несе відповідальність не лише за себе, націю, людство, а й за наступні покоління і за природу
Лише два місяці, як локальна епідемія коронавірусу переросла у пандемію, що вже принесла людству великі лиха, а принесе ще більші. Людству лиха – натомість природному довкіллю радість. Цю радість видно навіть із космосу – стала чистішою атмосфера, особливо над Китаєм. Численні фото та відео засвідчують те саме, тільки на локальному рівні – дикі кабани й олені, зайці й лисиці вільно розгулюють містами Європи і Японії… У каналах Венеції знову з’явилася риба, а вслід за нею і дельфіни… У США та Канаді ведмеді на околицях містечок повагом гуляють і крадуть собачий корм… Ба, навіть похолодання в Україні у другій половині березня після аномально теплої зими з її масою температурних рекордів виглядає поверненням до природної норми (а й справді, кількість викидів в атмосферу у Європі цього місяця різко впала, тож повітряні потоки не могли не зреагувати…).
Скидається, що «помста Геї», про яку я писав у статті «Гея таки збунтувалася проти людства?» на наших очах стає фактом. Нагадаю, що британський учений Джеймс Лавлок ще півстоліття тому сформулював «гіпотезу Геї» (англ. Gaia), в якій він постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм, оскільки наша планета (як певна цілісність живої та неживої матерії) має не лише системи самоорганізації, а і «контрольний механізм», який підтримує довкілля у придатному для життя стані. Що більше ми піклуємось про людство як про окремий біологічний вид, використовуючи для цього науково-технічний потенціал, тим сильніше ми погіршуємо середовище для всіх інших видів, а в підсумку – для себе (ефект відтермінованого бумеранга). В рамках Геї мусить існувати гармонія всіх видів у свого роду багаторівневому симбіозі. Якщо людина кидає виклик Геї, то неминуче зазнаватиме катастрофу, оскільки веде боротьбу із самим собою. Нині, вважає Лавлок, зловживання людини щодо довкілля примушують всю систему планетарного квазі-суперорганізму працювати проти Homo Sapiens.
Що цікаво: через парадигму «помсти Геї» сприймають події науковці та публіцисти, які не посилаються на роботи Лавлока та його послідовників, ба, можливо, навіть не знайомі з ним. Ось яку цікаву думку висловив професор Вищої школи економіки (Москва) Сергій Медвєдєв: «Я вважаю, що Грета [Тунберг – С.Г.] і вірус – глобальні явища одного порядку, послання від природи людству, одне юродиве і пророче, інше – попереджувальний постріл. Проблема в тому, що ми підходимо до логічного вичерпання епохи антропоцен, коли людина і природа вже не можуть продовжувати колишні відносини без смертельного ризику для першої, для другої або для обох, і починають прилітати попередження… Я ще восени минулого року, писав, що вона [Грета Тунберг – С.Г.] один з аватарів Матері-природи, не випадково вона дівчинка, так що це не просто «голос покоління», а голос Землі. Але вірус лише підтверджує її послання, тому що одна з його причин – глобальне потепління і пов’язані з ним мутації, зникнення дикої природи, більш глибокий контакт людини з перед тим незайманою природою. Найбільш руйнівні віруси останніх 40 років, починаючи з ВІЛ, це зоонози, це послання природи людині, і з кожним роком їх буде все більше, у міру того, як ми все глибше вгризатимемося в умовний "ліс"».
Можна погоджуватися з такими думками, можна не погоджуватися, але факт наявності «попереджувальних пострілів» є фактом. І глухота політичних і бізнесових еліт теж є фактом. А от інтелектуальні еліти, принаймні, та їхня частина, яка об’єднана Римським клубом, ці «постріли» почули вчасно і показали людству, якими способами «розрулити» ситуацію. Проте…
Ще у середині 1990-х група дослідників підготували доповідь Римському клубові, дещо пізніше видану окремою книгою. Це Ернст фон Вайцзеккер (про головні ідеї та діяльність якого «День» писав торік), Ейморі Ловінс та Гантер Ловінс, а назва книги – «Фактор 4: подвійне багатство – половинні ресурси» (Factor Four. Doubling Wealth, Halving Resource Use). Головна теза їхньої концепції – що сучасна цивілізація здатна кардинально змінитися на краще за порівняно короткий час. Як зазначав Богдан Гаврилишин, солідарний зі своїми колегами, «ми могли б продукувати все те, що продукується тепер, на тому самому рівні якості, з тими самими функціями, але залучаючи тільки 1/4 ресурсів, використовуваних нині, у тому числі 1/4 енергоносіїв. А це означало б кардинальне зменшення енерго- і матеріалоємності продуктів промисловості та сільського господарства, значне зменшення шкідливих викидів в атмосферу, зрештою – можливість здешевлення багатьох речей, що стали б доступними сотням мільйонів людей, отже – крок у подоланні бідності». Автори доповіді й книги використовують ключове поняття «ефективність ресурсів» і наполягають, що саме воно має лежати в основі соціоекономічних розрахунків та практики. А відтак сучасний рівень технологій цілком достатній для того, щоб людство могло жити удвічі краще і витрачати удвічі менше, що радикально змінило б на краще головні параметри сучасних соціоприродних систем, різко зменшило б антропогенне навантаження на довкілля й сповільнило б чи взагалі загальмувало негативні кліматичні зміни.
«У минулому прогрес зводився до збільшення продуктивності праці. Ми ж, зі свого боку, вважаємо, що не менш важливою є продуктивність ресурсів, яка має стати предметом першочергової уваги… На Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро було ще раз підкреслено, що розвиток повинен відповідати такій умові, як стійкість, бути стійким. Саме на цей критерій спирається прогрес, в основі якого лежить «фактор "чотири"»… Країни, які підуть шляхом "революції ефективності", під оглядом міжнародної конкурентоспроможності не втратять нічого, але набудуть чимало, - пишуть автори доповіді і книги. – Це стосується не тільки промислово розвинених країн Півночі, але ще більшою мірою Китаю, Індії, Мексики чи Єгипту, тобто країн, що мають багаті й дешеві трудові ресурси і при цьому відчувають енергетичний голод. Чому вони мають наслідувати приклад Сполучених Штатів і Європи, даремно витрачаючи свої енергетичні і матеріальні ресурси? Їхній шлях до успіху буде менш тернистим і більш безпечним, якщо в основі їхнього технічного прогресу лежатиме революція ефективності. Остання неминуче має набути характер глобальної тенденції».
Автори доповіді наголошують, що причиною лих є свого роду «економічний туберкульоз», який ґрунтується на бездумному споживанні та розтраті ресурсів, на продовженні застарілої стратегії часів промислової революції, коли праця людини замінялася використанням ресурсів. «Однак сьогодні ця заміна зайшла надто далеко, призвівши до надмірної експлуатації енергетичного і матеріального потенціалу води, ґрунтів, атмосфери. Переваги у "продуктивності", одержувані таким способом, лягають надто значним тягарем на живі системи, які забезпечують нас усім необхідним й одночасно мусять вбирати відходи нашої цивілізації… Вихід полягає у революційному підвищенні ефективності використання ресурсів… Виправлена дисбалансу у використанні робочої сили і матеріалів, підвищення ресурсоефективності і відмова від непродуктивних трат – усе це відчиняє на практиці якнайширші економічні можливості. Лікування може пройти безболісно, справляючи благотворний вплив як на природні системи, так і на соціальну тканину світової цивілізації».
За підрахунками авторів, нераціональне використання ресурсів має грандіозні масштаби. «У загальносвітовому масштабі ця сума досягає не менше, ніж 10 трлн. дол. [у нинішніх цінах – у 3-4 рази більше – С.Г.]. Вони викачуються із гаманців населення (особливо з бюджету сімей із низьким рівнем доходу), в підсумку підривається основа наших ресурсів, отруюються вода, атмосфера, ґрунти і самі люди, падає зайнятість і стримується економічна активність… В основі лікування – точна наука, хороша економіка і здоровий глузд, а полягає воно в ефективному використанні ресурсів, у прагненні досягати більшого, а витрачати менше. Йдеться не про регрес, не про повернення до старих методів, а про початок нової революції, завдяки якій нам вдасться домогтися різкого підвищення продуктивності ресурсів».
На загал, концепція «Фактору 4» порушує головні проблеми загальної кризи цивілізації, які підлягають розв’язанню за допомогою запропонованих авторами методів і рецептів: «Зменшення рівня забруднення довкілля і подолання проблеми вичерпання ресурсів. У природі ніщо безслідно не зникає. Витрата ресурсів занечищує атмосферу, воду і ґрунти. Зростаюча ефективність обмежує їхнє використання і тим самим знижує забруднення довкілля, що саме вже стає важливим ресурсом. Ресурсоефективність може сприяти вирішенню таких серйозних проблем, як кислотні дощі і зміна клімату, знеліснення, погіршення родючості земель, переобтяження міських вулиць. Ефективне використання енергії поряд із продуктивним, стійким веденням сільського господарства, включаючи лісівництво, можуть створити умови, за яких до 90% сьогоднішніх екологічних проблем просто щезнуть, причому це не тільки не потягне за собою нових витрат, а й дасть за сприятливих обставин певний прибуток. Підвищення ефективності дозволить також вивільнити час для вдумливого, відповідального і послідовного осмислення глобальних проблем».
Іншими словами, ще чверть століття тому Ернст Ульріх фон Вайцзеккер і його співавтори накреслили оптимальну парадигму розвитку людства і всієї земної соціоприродної системи. Не можна сказати, що їх ніде не почули. Їх почали – але вибірково. Й не у нас (втім, а чи був почутий політиками та економістами України великий українець, член-засновник Римського клубу Богдан Гаврилишин?). Тим часом глобальна екологічно-економічна криза, не кажучи вже про катастрофу, здатна перекреслити всі спроби модернізації таких держав із запізнілим націєтворенням, як Україна. Бо владу можуть здобути радикальні популісти, які реагуватимуть лише на «гарячі» виклики сьогодення. А тим часом, як зазначав Ернст фон Вайцзеккер під час свого торішнього приїзду до України, «не варто нехтувати тим, що потрібно популістам, але слід шукати баланс між тим, що їх дуже турбує, і тим, що буде корисним для країни в довгостроковому періоді». А корисним стане знайдення оптимальних параметрів взаємодії людини з довкіллям у межах і глобальних, і локальних соціоприродних систем. Адже людина сьогодні несе відповідальність не лише за себе, свою націю, ба, навіть за все чинне людство – вона несе відповідальність і за наступні покоління, і за саму природу. Як зазначає сучасний німецький філософ Клаус Міхаель Маєр-Абіх, «те, що дає життю простір: земля і море, повітря і світло, стихії життя – чи не належать і вони до сфери відповідальності, яка визначає міру нашої людськості як живих істот?». Видається, це було б гідною відповіддю на «помсту Геї».