Соцопитування «донбасян»: чому вже не боляче про це читати

«Дзеркало тижня» опублікувало свіже соціологічне опитування – настрої на непідконтрольних Україні територіях Донбасу. Соціологам – дяка за мужність та витримку. Але це, мабуть, все. З позитиву, звісно.

Питань десятки і відповіді на всі з них засвідчують одне: не тверезий розрахунок, не реальна оцінка життя, не опора на факти і цифри, навіть, не спогади про минуле, яке аж ніяк не було чорним для українського Донбасу, - абсолютною більшістю донбасян керує зоологічна ненависть до всього українського – того, що українською говорить, українську історію (передусім, недавню) поважає, український інтерес враховує. Цифри зашкалюють, українофобське за своєю природою переважає тотально, в рази, на порядки. Тож в якийсь момент стає незрозуміло, навіщо далі копатися у цих жалюгідних відсотках? Мені не цікаво, чесно, розбиратися ще й в тому, чому абсолютна більшість «ордловців» не хоче, щоби в їхніх місцевих виборах брали участь українські партії, а відтак мені, як кажуть, до спини, чому «популярність» ОПЗЖ з, припустимо, 7% переважає «Слугу народу» з 3,5%... А найвищий рейтинг довіри в ОРДЛО – до Путіна. А війну розпочала Україна і крапка. Скажете, це результат обробки нещасних мізків рашистськими ЗМІ?

Якщо, мовляв, цю пропаганду змінити б на українську, то й результат відповідний не забариться… Не знаю. Точніше, навіть не думаю про таке. Україна зараз не в тому становищі, щоби не те що чимось платити за таке, навіть перейматися подібним для нас не на часі.
Автори публікації в ДТ попереджають на початку, що читати її буде боляче. Не знаю, мені не боляче, мені – це черговий беззаперечний аргумент: кінчаймо «інфантильничати»! Передусім бісять усілякі «Сивохи» з їхніми розрахунками на чергову «чудесну зе-перемогу» на виборах ще й на Донбасі. Чудеса можливі для однієї людини, все що трапляється зі спільнотами – це залізобетонна закономірність. Можна багато чого сказати про тих, хто віддав свій голос «зе-команді і зе-кандидатам» на всіх виборах-2019, але у масі своїй вони не «ендокринологічні» українофоби.

Окуповані райони Донбасу не кинуться нам в обійми, займатися треба становленням, зростанням, успіхом решти України. І якщо нам треба закінчувати війну з відчуттям Перемоги, то це має бути усвідомлення того, що саме завдяки нашій боротьбі та непоступливості, здатності тримати підлий удар, завдяки самопожертві, крові і мужності наших героїв, - 93% незалежної України залишилися незалежною Україною. Це і є наша Перемога, плодами якої треба користатися. А 7%? Ну, нехай то буде наша міна, підкладена під вороже пузо. Прийде час – рвоне.