Чому ми застрягли в мʼясорубках за лісопосадки?

Чому володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим ніж у ворога IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки?

В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати – це питання не вилазить з думок.

Чому «Старлінк», «кропива», дрони і 3d технології не рятують.

Практично кожен розрахунок, що себе поважає має на позиції «старлінк».

Дрони розвідники дозволяють орієнтуватися в просторі, а дрони-камікадзе чи матеріали для скидів на весільних Мавіках, виготовлені за 3d технологією, ціною від декількасот до декілька тисяч доларів мінусують техніку ціною в сотні тисяч, а то й мільйони доларів.

Наш американський гранатомет з минулого тисячоліття все-одно на порядок краще російського АГС-17.

Бʼє далі, має потужніший заряд і камулятивну частину. І не біда, що союзники зняли оптичні та тепловізійні приціли, інтелект українських воїнів та волонтерів включив нашу смекалку і, – кутомір, компас та волонтерська програма «Кропива» зробили його дуже точною, практично артилерійською зброєю.

Поява ворожих дронів-камікадзе стимульнула до розробки окопних ребів.

Система ситуаційної обізнаності, виявлення ворога, спрямування команд і швидкого відпрацювання працює, щоправда з врахуванням людського фактора.

Тобто здатності тих, хто керує боєм і віддає команди робити це адекватно і грамотно, і здатності швидко і якісно відпрацювати тих, хто команди отримує і виконує. Очевидно хороша високотехнологічна техніка і способи управління боєм вимагають хороших спеціалістів.

Майбутнє з врахуванням людського фактору крокує полями війни.

Але методи і технології майбутнього буквально застрягли в посадках.

Війна майбутнього обернулася в безсенсову і безжалісну війну за залишки невідомих посадок на неважливих ділянках.

Квадратні метри в обмін на людські життя.

Досить часто непотрібне чи точно стратегічно не найважливіше дуже легко обмінюється на безцінне – життя найкращих людей країни.

Хтось називає це позиційним тупиком, стратегічною рівновагою.

Але мені здається це не війна зайшла в глухий кут, це швидше проблема кризи світоглядів носіїв воєнного мистецтва.

Кажуть усі генерали ведуть війни минулого.

Тому так багато алюзій на першу світову війну, а способи пошукати відповіді у совєтських генералів мʼясників і їх нащадка Гєрксімова формують відповідну тактику.

Відтак навіть найсучасніша зброя при використанні тактики неандертальців стає палицею і пращею, а мистецтво бою виливається в криваву мʼясорубку.

Апріорна цінність квадратного метра колишньої посадки перед цінністю людського життя теж має відповідні наслідки.

Так само як те, що шукають, вимагають і використовують у солдатах.

iQ солдата на війні має значити не менше його фізичних даних. Тим паче, що IQ українців на порядок вище, ніж у ворога.

Ворог як колись орда бере кількістю, концентрацією сили на окремих ділянках, залякуванням своєю безжальністю і готовністю перти до кінця.

Тисячоліттями ми протистояли йому використовуючи тактику динамічної, розумної війни.

Життя солдата завжди цінувалося найбільше. Навіть в «армії смертників» УПА.

Бо можна здобути хоч мільйон посадок, але втративши армію означатиме втратити все.

І навпаки зберегти армію, виснажити ворога маневром, а якщо не вдається маневром розумною активною обороною, заманити ворога у пастку і стрімкою контратакою знищити – це розумніші методи війни.

Це тисячолітня тактика наших предків.

Щоправда розумною обороною важко назвати абсолютну непідготовленість позицій, відсутність захищених і безпечних доїздів, рокад, облаштованих заздалегідь ліній оборони.

Можна скільки завгодно висміювати ворога, але це в нього, а не в нас «лінії Суровікіна», мережа окопів і ліній оборони, бетонування і підготовлені бліндажі.

Звісно якщо наша тактика передбачає швидкий рух вперед, кожну посадку бетоном не заллєш.

Але там де фронт набрав позиційних форм, інженерно-саперна робота має вестися 24 години на добу. На жаль, цього не видно навіть у прифронтових містах, в напрямку яких ворога спрямовує удари. Тому маємо «фортеці», але не маємо належних фортифікацій:(

Але ми бачимо вболівання і переживання за костюм РХБЗ, аптечку, на порядок вище, ніж самопочуття чи навіть життя солдата.

Совєтськими методами, навіть оновленими, що є завжди лиш апгрейдом тактики орди, орду не перемогти.

Журнал «обліку і збереження солдат, їхньої мотивації, психічного і фізичного здоровʼя» – це має бути ключовий показник для визначення якості офіцера, а не грамотно і каліграфічно розписані журнали обліку журналів.

Чи на війні людина перестала бути вищою цінністю? Думаю ні.

Навпаки, чоловік який пішов на війну і точно знав, що не тут шукають «щастя, здоровʼя і многая літа», бо війна це щоденне побачення зі смертю, має бути врази цінніший.

Такий підхід, відновлення довіри і взаємоповаги між «окопними» і «штабними», жодним чином не зменшить боєздатність. Навпаки.

Солдат який знає що за нього піклуються, його життя останнє чим ризикуватимуть, буде проявляти більше впевненості, мужності, даватиме кращий результат в бою.

Тому треба перестати читати опуси болотних мʼясників, краще згадати князівські та гетьманські традиції, статути армії УНР і бойові правильники УПА.

У високотехнологічній цифровій війні переможе той, хто швидше розвивається, хто більше мотивований, і звісно той, хто правильно визначить головний фронт і напрямок.

В нинішній російсько-українській війні херсонський лівобережний плацдарм, приазовські і причорноморські степи, Донбас, знищення колосальної переваги ворога на воді і в повітрі важливо, але світоглядний фронт, фронт що проходить в мізках кожного найважливіший.

Якщо в війні у полі ми звелися до криваво-болотного борсання в посадках, то на фронт світоглядний ми схоже взагалі не прийшли…

І поки противник скидає світоглядові ФАБи, запускає інформаційні шахеди і детонує інформаційні бомби, ми лиш кволо переважно волонтерськими потугами відповідаємо на кібер та інформаційних ділянках величезного світоглядового фронту.

Тому так тяжко і на полі бою і в тилу.

Вже не кажу не те що про нульову, а відʼємну роботу служби МПЗ.

І поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес, самомотивуємося і дискутуємо про стратегії; бійня за невідому посадку в нікому непотрібній низині триває.

І повірте витрачається стільки «заліза» і вилітає коштів, що вже не одну армію можна було б спорядити і війну виграти…

А тим часом Путін схоже пішов ва-банк.

Кавалерійська атаку на Авдіївку, спроба перехоплення ініціативи на фронті шляхом неймовірних втрат ключовою метою має психічну атаку на мізки українців і наших союзників. Сигнал що Путін не зупиниться і будь-якою ціною не зважаючи на втрати досягне хоч якогось результату.

Ось тут і час злочинцю, який знаходиться в стані гроги і зібрав останні сили на удар завдати удар у розріз.

Добити залишок російської армії в Україні. На десятиліття підірвати їхній потенціал. А ще головніше добити імперію.

Можливо втримати зараз – це і буде передвісником перемоги. Але тре втримати.

На нашому відтинку фронту ворог теж пре.

Але ми його бʼємо. Важко. Але ворог захлинається в своїй крові. Він не метри проходить – він сотні втрачає…

Тому треба витримки, волі, впертості.

Але й треба швидких змін в війську. У нас є Віра, є Воля, не бракує мужності, потрібно як на мене грамотно це скомпонувати і результат буде.

Як і не забувати про головну цінність держави і нації :)

Вояка-захисника.