Кремль має хвилюватись? Чому зустрічалися Пригожин та Сєчин
Сєчин є одним із ключових гравців «Вежі Кремля»
Ряд російських телеграм-каналів повідомили про зустрічі Євгена Пригожина та Ігоря Сєчина, що відбулись у березні. Йшлося нібито про підтримку Роснафтою ПВК «Вагнер» та пов’язаних з нею структур. Підтвердження від учасників зустрічі немає, як немає і подробиць, списку обговорюваних тем. Водночас такий діалог може виглядати логічним, враховуючи сьогоднішнє становище як Пригожина, так і Сєчина у російських елітах. У зв’язку з цим є сенс розібрати ситуацію та окреслити можливі напрямки співробітництва.
Передісторія або кілька фактів про «партнерів»
Для того, щоб зрозуміти чому Сєчин та Пригожин цілком можуть створити тактичний союз, варто звернути увагу на їхній бізнес та політичну активність останніх кількох років. Докладно про структуру бізнесу, інтереси та положення цих фігур можна почитати у доповіді Українського Інституту Майбутнього «Вежі Кремля: хто ділитиме спадщину Путіна». Нижче додамо коротку характеристику.
Група «Роснафта-Лукойл»
Сєчин є одним із ключових гравців «Вежі Кремля», створеної навколо компанії «Роснафта». Більше того, цю групу еліт можна називати «групою Сєчина». Його посилення почалося впродовж 2001-2003 років, коли Путін розпочав монополізацію нафтового ринку. Після поглинання Юкоса, «Роснафта», яка до цього була «гравцем другого порядку», у списку російських видобувачів та експортерів стала ключовою компанією нафтового ринку, особистий вплив Ігоря Сєчина різко збільшився, як втім і Вагіта Алекперова – власника компанії «Лукойл», що з середини 00-х з потенційного конкурента перетворилася на основного партнера «Роснафти».
Впродовж 2013-15 років Сєчин був основним конкурентом Міллера за посилення впливу на внутрішню політику, тим більше, що, за аналогією з Сєчин є одним із ключових гравців «Вежі Кремля» Газпромом», «Роснафта» хотіла отримати під свій повний контроль трубопровідну систему (нафтопроводи). Натомість Олександр Новак, який повернувся до «Транснафти», отримав місце члена ради директорів у самій «Роснафті».
Після цього можна було очікувати послаблення позицій групи Сєчина, але розгрому не відбулося, оскільки саме «Роснафта» залишалася основною «Вежею Кремля» щодо комунікації із західними політиками та діловими колами, не дарма у її структурі отримав місце Герхард Шредер та ще кілька відставних європейських політиків. Проте позиції групи на внутрішньополітичному полі слабшають щонайменше останні 5 років. Роснафта втратила більшість «своїх» депутатів Думи, які перейшли в інші табори, втратила контроль над низкою ключових для себе регіонів.
Крім перерахованого вище, Роснафта (як і Лукойл) активно працює поза межами Російської Федерації, причому акцент робиться не тільки на сиру нафту, а й на газ (в розрахунку скласти конкуренцію Газпрому), а структури, пов’язані з Сєчиним, активно видобувають дорогоцінні метали та ведуть розвідку корисних копалин (насамперед рідкоземельних елементів) у конфліктних зонах. Типовим прикладом на пострадянському просторі може бути видобуток золота на території Нагірного Карабаху, який вела компанія GeoProMining, що належить партнеру Сечина Роману Троценку. Ще один яскравий приклад – спроба отримати контроль над нафтовими полями у Сирії. Саме там компанії, пов’язані з Роснафтою (але не сама Роснафта). І розгром американцями підрозділу ПВК «Вагнер», який став відомим, пов’язаний саме зі спробою «взяти під захист» родовища в американській зоні контролю.
Але найперспективнішими напрямками для «Роснафти» та «Лукойлу» є Африка, причому там бізнес «Роснафти» ділиться на три напрямки:
- Профільний та офіційний – видобуток нафти та газу за договорами з місцевим урядом у державах із стабільною ситуацією. Це, наприклад, Єгипет (Роснафта, Зарубіжнафта та Лукойл), Нігерія, Республіка Конго, Камерун (Лукойл).
- Профільний у зонах нестабільності, або робота через компанії-партнери. Це Кот-д-Івуар (Лукойл), Мозамбік (Роснафта), Судан (підставні фірми пов’язані з Сєчиним), Лівія (Татнафта за підтримки «Роснафти»)
- Непрофільна діяльність у зонах нестабільності – розвідка і видобуток інших корисних копалин через фірми-партнери чи створення місцевого посередника. Це Мозамбік, Мадагаскар, Центральноафриканська Республіка, Зімбабве (щоправда, тут росіян витісняє китайський бізнес).
У більшості із зазначених регіонів (а у групах 2 та 3 в усіх) актуальним є питання фізичного захисту та оборони місць промислу чи розвідки, охорони фахівців. Ця функція останні 6-7 років доручається різним російським ПВК і власній службі безпеки «Роснафти».
Однак, незважаючи на вищезазначене, група Сєчина сьогодні переживає період кризи. На тлі обмежень у торгівлі російською нафтою на європейському ринку та загальним погіршенням рівня політичних контактів ЄС-РФ, функціонал «Роснафти», як містка-комунікатора із західними елітами, втрачає сенс. Падає й умовна «вага» Сєчина в оточенні Путіна, а обвал доходів від торгівлі нафтою та нафтопродуктами лише прискорює цей процес. У результаті решта «Веж Кремля» намагаються розпочати атаку на систему «Роснафти». Сєчин стрімко втрачає «своїх» людей у регіонах (впродовж останніх 3 років кількість підконтрольних губернаторів зменшилася з 6 до 2), у Думі та в уряді.
Пригожин
Євген Пригожин, на відміну від Ігоря Сєчина, не має «своєї» «Вежі Кремля». Він, швидше, «дорученець» для Путіна – використовується для «делікатних» місій, якими не можуть займатися як офіційні структури, так і окремі політики. Пригожин покликаний робити «брудну роботу» і брати він весь репутаційний негатив на себе, при цьому його становище повністю залежить від потреби пропонованих «делікатних послуг» та прихильності Путіна.
Докладніше про історію виникнення, посилення Пригожина та його боротьбу за своє становище описано в аналітичній записці Українського Інституту Майбутнього «На скільки вистачить Євгена Пригожина?». Тут коротко наголосимо на ключових тезах.
Євгена Пригожина останні місяці сприймають лише як одного із безпосередніх учасників війни в Україні. Насправді сфера інтересів та активи цієї персони набагато ширші:
- Зокрема, Пригожин володіє медійною групою «Патріот», яка стала логічним розвитком його АІД (ольгінські тролі), що переростає пізніше у Федеральне агентство новин. Крім, власне ФАН, до згаданої медіа-групи входить близько 40 ресурсів, частина з яких позиціонує себе як, наприклад, «Українські». Функція структур Пригожина в інформаційному полі – вплив на суміжні держави, проведення там інформаційних операцій, а також (до 2022 року було основним на внутрішньому полі) дискредитація політичних опонентів Путіна. Цільова група ресурсів «Патріота» – люди, які черпають значну частину інформації із соціальних мереж, телеграму. І, нарешті, просування російського інформаційного порядку денного щодо війн, які веде РФ. Значна частина «кореспондентів» та «стримерів» етапу анексії Криму та початку війни на Донбасі була працівниками пригожинських структур. Сьогодні МГ «Патріот» контролює не менше 20% т.з. військкорів, які висвітлюють хід війни з російської сторони.
- ПВК Пригожина (Вагнер та пов’язані з нею інші групи) активно працюють в Африці. При цьому не завжди йдеться про силовий компонент. Так, наприклад, зафіксовано факт відрядження політтехнологів на Мадагаскар задля забезпечення потрібних Росії результатів президентських виборів. Але основним залишається силовий компонент – ПВК «Вагнер» охороняє російські компанії в регіоні, готує солдатів для місцевих угруповань і воює в ряді держав континенту. Серед прикладів можна згадати ЦАР, Малі, Судан, Лівію, ДР Конго, Мозамбік.
- Пригожин володіє групою компаній Конкорд. У РФ це кейтеринг та будівництво. У Африці пов’язані з групою компанії займаються пошуком корисних копалин, їхнім видобутком, при цьому на етапі виходу на промислові обсяги нерідко «поступаються місцем» іншим російським структурам, зокрема, пов’язаним з «Роснафтою».
Невдачі у війні Росії в Україні створюють для Пригожина можливість посилення своїх позицій. Серед основних опцій:
- входження до однієї з «Веж Кремля» у якості повноправного учасника, який курує частину системи. Тут на перше місце виходить функціонал ПВК і спроби Пригожина «вписати» їх у систему російського силового блоку, тобто всередині «групи силовиків» створити третю (друга Росгвардія) противагу армії, звісно, забезпечуючи собі місце не як дорученця, а як повноправного представника групи впливу.
- використання потреби Кремля у створенні нового політичного проєкту (правого штибу) для нейтралізації радикально-імперської частини суспільства. Такий варіант виглядає набагато гіршим порівнюючи з входом до групи впливу, оскільки партії в РФ виконують швидше декоративну функцію. Але це однак краще, ніж функціонал «дорученця», оскільки він гарантує стабільне проходження в Думу і, як результат, можливість отримання контролю над 1-2 регіонами, що саме по собі може стати гарним стартовим майданчиком для подальшого посилення.
З цією метою Пригожин через підконтрольні медіа-ресурси створив і підтримував хвилю критики армійського керівництва, своїми діями (наприклад, публічні страти) провокував інші відомства. Наприклад, ФСВП, Слідком, ФСБ, Прокуратуру. У результаті він досяг зміни керівництва СВО і просунув свій проєкт рекрутингу ув’язнених.
Проте, навіть отримавши значний ресурс, Пригожин не зміг забезпечити Путіну картину «перемоги». Штурми на Бахмутському напрямі були лише частково успішними: узятий Соледар і є просуванням на 5-15 км у районі Бахмута. Але це все сталося за три місяці та супроводжувалося колосальними втратами у живій силі.
На тлі провалів Пригожина армійське керівництво та низка інших ключових персон силового блоку почали проводити свою політику щодо нейтралізації амбіцій власника ПВК «Вагнер». До озвучених проблем із постачанням додалася концентрація низки ЗМІ на надмірних втратах вагнерівців при штурмах Бахмута та Соледара. Фактично, якщо восени 2022 року Пригожин зміг створити «образ винних у поразці» для керівництва армії, то сьогодні той самий образ (або образ «винного у провалі наступу) створюють уже йому.
Крім того, ідея залучення ПВК, як природної частини силового блоку російської влади, була сприйнята, але її реалізація відбувається так, щоб ані Пригожин, ані будь-який інший персонаж не зміг монополізувати тему:
- штучно підтримуються вже існуючі ПВК, їм надається підтримка і вони декларують дистанцію від ПВК «Вагнер».
- Створення нових воєнізованих груп відбувається відразу за декількома напрямками, починаючи від «армійських» компаній оточення Шойгу, закінчуючи створенням ПВК при великих корпораціях або реформуванням корпоративних служб безпеки.
Дві проблемні персони – одне завдання
І Пригожин та Сєчин зіштовхнулися з проблемами втрати свого впливу. Причому перспективи для обох виглядають тривожно: якщо терміново не вжити активних дій, то:
- Пригожин залишиться з функціоналом роботи як військовий підрядник у зонах конфлікту і ризикує втратити контроль як над частиною своєї медійної групи, так і можливість заробляти на розвідці та видобутку корисних копалин у конфліктних зонах.
- «Група Сєчина» сьогодні є однією з найслабших «веж Кремля» і вона ризикує бути знищеною з майбутнім поділом активів між групою Газпром-Новатек і, наприклад, технократами, які посилюються.
На цьому тлі цілком логічною є зустріч згаданих персон і досягнення певних домовленостей про взаємну підтримку. Серед найімовірніших напрямів діалогу можна назвати:
- Африка. Роснафта на фоні послаблення позицій усередині РФ зацікавлена шукати додатковий функціонал, наприклад, як ключового російського гравця в Африці, на Близькому Сході та у Південній Америці. І тут цілком логічним бачиться посилення взаємодії з ПВК «Вагнер». З одного боку, це питання безпеки, з іншого – вхід у бізнес Пригожина з розвідки та видобутку корисних копалин, насамперед урану, титану та літію, дефіцит яких у РФ вже є критичним. Пригожин у цій схемі забезпечує збереження свого «геологорозвідувального» бізнесу, а також, що важливо, зберігає ядро своєї ПВК, не кидаючи висококласних бійців на фронт в Україні під приводом зростання навантаження з охорони активів російських компаній за кордоном.
- Медіа в обмін на кадри. Найбільшою слабкістю «групи Сєчина» є провал у спробах контролю над медійним полем. В «активі» цієї «Вежі Кремля» є лише «російська медіа група» В. Алекперова. Водночас, Пригожин контролює МГ «Патріот», яка сьогодні досить впливова. Слабкістю Пригожина у його претензіях на участь у «великій російській політиці» є відсутність «лави запасних». У «кухара Путіна» немає достатньої кількості залежних від нього управлінців і позаяк немає системи підготовки кадрів. Водночас, «Роснафта» і «Лукойл» ще 10 років тому почали створювати систему підготовки наступного покоління російських політиків через корпоративні програми лідерства, але їхній формат не витримав конкуренції із системою групи технократів і залишився незатребуваним. У зв’язку з цим можлива тактична спілка, де Сєчин і «Роснафта» отримують медійну підтримку, а натомість допомагають Пригожину зберегти контроль над своїми медіа-активами і забезпечують того можливістю підготовки кадрів хоча б на рівні регіональних політиків.
- ПВК «Роснафти». У РФ триває процес активного створення приватних військових компаній на базі держстурктур та корпорацій. При цьому навіть у прив’язці до війни є заяви, що великі російські компанії можуть «самі подбати про ППО на своїх об’єктах». На тлі цього Сєчіну вкрай цікава тема реформування та масштабування служби безпеки «Роснафти». Пригожину цікаво мати «дружню» ПВК у майбутньому.
Але ключовим напрямом у можливому тактичному союзі Пригожина та Сєчіна можна назвати тему війни. Для російських еліт фіксація своєї безпосередньої участі в «СВО» – чи це питання, що пов’язані з бойовими діями, чи питання управління окупованими територіями – стають обов’язковою умовою для подальшого зростання та посилення. На цьому тлі для Сечіна публічне (або будь-яке інше) сприяння Пригожину є демонстрацією залученості та участі у війні проти України. Для Пригожина отримання підтримки «Вежі Кремля», яка нехай і втратила вплив, але однак ще сильна, є можливістю продовжити боротьбу за посилення своїх позицій в оточенні Путіна.
Таким чином, скидати з рахунків імовірність створення тактичного союзу Сєчин-Пригожин не варто. Для обох це можливість як мінімум утримати свої позиції сьогодні, як максимум, посилитися до кінця 2023 року.