Чотири доби війни Росії проти України. Минула ціла епоха

Думаю, не скажу вам нічого нового, але зберу докупи те, що ми вже розуміємо.

1. Агресія РФ проти України не мотивована жодними причинами, окрім патологічної ненависті диктатора та його заляканого оточення до України. Очільники РФ не визнають самого права країни на існування. Не витримують жодної критики розмови про «захист Донбасу», про «загрозу НАТО», про «нацистську хунту, що тримає в заручниках український народ» тощо. По суті, українська Війна за незалежність перетворилася на оголошену нам війну на виживання – отже, на всенародну війну. Окремо треба зазначити позицію Білорусі, яка добровільно стала заручницею РФ та співучасницею її злочинів.

2. Очільники РФ потрапили у полон власних пропагандистських міфів – так довго їх повторювали, що забули правду й повірили у власну брехню. Окрім того, в оточенні божевільного диктатора всі бояться говорити правду, а експертиза з «українського питання» мінімальна, адже про Україну їм «і так все зрозуміло». Міфи про «один народ», про «жалюгідну Україну», про «державний переворот 2014 року» та «ненависну хунту» створили картинку злиденної замученої країни, більшість мешканців якої ідентифікує себе як росіян (чи радянських людей), у кращому випадку як малоросів, але невелика купка націоналістів нелегітимним чином нав'язала їм свій порядок денний, тож вони давно мріють звільнитися й возз'єднатися з РФ. Ця викривлена картина світу була прийнята не лише російськими громадянами, а й самими авторами – очільниками РФ. А хто має викривлену картину світу, той зустрінеться з великими несподіванками та розчаруваннями. Саме це сталося з військовим і політичним керівництвом РФ.

3. На основі своєї картини світу керівництво РФ розробило стратегію «бліцкригу», швидкої переможної війни. Ця стратегія полягала у наступному: сконцентрувавши навколо України майже всі свої боєздатні сили (навіть з Далекого Сходу привезли), раптово атакувати Україну всіма силами з усіх боків, подавити українську оборону, захопити ключові міста, оволодіти столицею та примусити українське керівництво капітулювати, а якщо не вдасться – змінити силовим способом владу на підконтрольну. Цей сценарій відомий з 1918 року й успішно випробуваний на багатьох країнах Центральної та Східної Європи, а також невдало випробуваний на Фінляндії.

4. Цей російський сценарій був вщент зруйнований двома речами: по-перше, героїзм, стійкість і високий дух Збройних сил України разом зі Службою безпеки України, Національною гвардією, Національною поліцією, Прикордонною службою та іншими; по-друге, стійкість і самовідданість мільйонів громадян – як тих, хто долучився до Територіальної оборони, так і волонтерів та просто тих, хто не піддався паніці й зневірі. Навряд чи можна сказати, що тут головне, а що другорядне: стійкість громадян ґрунтувалася на їхній вірі в ЗСУ, а стійкість військовиків – на всенародній підтримці громадян. Всі українці побачили, як змінилися Збройні сили за роки війни – тепер це дуже мотивована й радикально краще оснащена армія.

5. Фактично весь народ згуртувався навколо ключових цінностей українців: воля, самозарадність, згуртованість, взаємна підтримка й допомога, самоорганізація, волонтерство, почуття гумору. Водночас вперше проявилися речі, яких ніколи не було: політична єдність та відсутність чвар на рівні політиків і громадян, підтримка громадянами державних інституцій та довіра до них. Це знаменує перехід українського суспільства на новий, більш зрілий рівень. Дуже важливим індикатором тут слугує вшанування кожного героя та увага до кожної жертви, особливо на противагу приховуванню правди про втрати та безіменному рабському статусу російських військових.

6. Важливо зазначити стійкість української держави та українського бізнесу. Політичне та військове керівництво України продемонструвало стійкість та силу. Український бізнес знову згуртувався на допомогу країні, а водночас забезпечив безпрецедентну стійкість: роздрібна торгівля, банки, мобільний зв'язок, інженерні мережі, транспорт працюють без збоїв. Окремо треба подякувати журналістам за цілодобову роботу із висвітлення подій та боротьби з панікою.

7. Зазвичай війна починається з масованого удару найкращими силами, щоб максимально використати ефект раптовості. Потім туди, де вдалося просунутися найкраще, вводяться резерви. На даний момент Blitzkrieg перетворився на Blitzfail – такого швидкого розгрому основних ударних угруповань не очікували ні в РФ, ні на Заході. Та й самі українці були трохи здивовані своїми результатами. Відчайдушні спроби прорватися у центр міста силами самовбивчих диверсійних груп, так само як і злочинні обстріли житлових кварталів, свідчать про провал первинної стратегії. До речі, одночасний напад з усіх боків посилив згуртованість української нації – спротив агресії від початку став загальнонаціональною справою.

8. Успіхи Збройних сил України створили підґрунтя для великих перемог української дипломатії (що важливо, за потужної підтримки української діаспори та солідарних громадян різних країн). Уряди дружніх і не дуже дружніх держав, що почали з обережних та обмежених санкцій та великої різниці у позиціях, нині наввипередки ухвалюють жорсткі рішення, які ще вчора здавалися неможливими. Величезне значення має допомога сучасною зброєю та розвідувальною інформацією. Таким чином, створюється потужна антипутінська коаліція, яка покликана довести всьому світу, що міжнародний порядок існує, що демократичний світ достатньо сильний для захисту своїх цінностей, а цінності переважають меркантильні інтереси.

9. Фактично Україна вперше за останні роки проявила суб'єктність на міжнародній арені. Не будемо приховувати, що чимало світових лідерів очікували від України швидкої капітуляції. Спротив Збройних сил та українського суспільства примусив світ уважніше та з більшою повагою подивитися на Україну. Навряд чи хто тепер продовжуватиме вважати, що Україна – це частина Росії, як було нещодавно. Я певен, чимало людей запам'ятає, що Kyiv, not Kiev. З'явилися політичні заяви про негайне надання Україні статусу кандидата з перспективою вступу до Євросоюзу (хай поодинокі заяви, але це поворотна точка). Є значний прогрес у співпраці з НАТО: практичне знайомство з озброєнням, тісна взаємодія по лінії розвідки і навіть наведень на цілі, отримання надзвичайно вагомого досвіду бойових дій.

10. Український спротив суттєво змінює не лише світовий баланс сил, показуючи дійсне місце Росії у світовій системі, а й світовий порядок. Нинішній світовий порядок – це напрацьована десятиліттями система міжнародної безпеки, надломлена безперешкодним застосуванням сили з боку авторитарних режимів. Україна знову повертає світові віру в недоторканість кордонів, віру у неможливість «зон впливу» в епоху суверенних держав. Україна повертає на порядок денний питання вибору між цінностями та інтересами – непростого вибору, який доводиться робити політикам. Український спротив примушує переглянути уявлення про силу демократії проти диктатури, громадянського суспільства проти авторитарної держави, мережевих систем проти ієрархічно-централізованих. Не лише нинішня самоорганізація українців, а й самоорганізація громадян інших країн на нашу підтримку нагадала нам мережеві структури Майдану. Людям у різних куточках світу резонують цінності, які захищають зараз українці, та надихає те, яким чином ми це робимо.

11. Водночас до остаточної перемоги ще далеко. РФ має ще достатньо сил та певний вибір стратегічних кроків, а оскаженілий російський диктатор здатен на нечувані злочини. Важливо зберігати стійкість та єдність протягом тривалого часу. Незважаючи на перші успіхи, це не спринт, а марафон, і ворог має певний запас міцності для тривалого протистояння. Може статися, що найгірше ще попереду. Не отримавши перемоги у маневреній операції, РФ може вдатися до знайомої тактики випаленої землі, перевіреної у Чечні та Сирії, коли з цивільними жертвами не рахуються. Втім, це є предметом окремої статті, присвяченої сценарному аналізу. Головне зараз – не впасти в ейфорію, не чекати остаточної перемоги найближчим часом. Бо якщо це зробити, наступні негативні новини можуть скинути у депресію, запустивши емоційну «гойдалку», знайому нам з 2014 року. Важливо психологічно підготуватися до тривалого спротиву – якщо раптом все станеться швидше, це буде приємним бонусом.

12. Метою війни є мир, кращий за попередній. Для України такий мир означає не просто повернення окупованих людей і територій та кримінальну відповідальність очільників РФ відповідно до міжнародного права – це було би просто поверненням до передвоєнного стану. Для України перемога означає зникнення постійної екзистенційної загрози (загрози самому існуванню України) з боку РФ – чи то через приєднання України до НАТО, чи то через принципові політичні зміни в самій РФ. «Замирення», тобто переведення війни у напівзаморожений стан попередніх років, означає лише надання РФ часу для якіснішої підготовки наступного етапу агресії з урахуванням зроблених нині помилок, а це є неприйнятним. Мінські угоди були підписані в умовах воєнних поразок України, а нині маємо воєнні поразки Росії.

13. Найбільш цікаві зміни відбуваються в українському суспільстві. Спільно пережиті страхи та перемоги, відчуття єдності та взаємної підтримки знаменують нову віху становлення української політичної нації – її ініціацію (успішно пройдене випробування для переходу на новий рівень дорослості) у більшому масштабі, ніж у 2014 році. Тоді ініціацію пройшла лише невелика активна меншість, зараз – значно ширші прошарки громадян. Путіну вдалося те, що не вдалося жодному українському президенту, митцю чи філософу, – згуртувати майже весь український народ. Як зберегти цю енергію єднання, як не впасти знову у чвари після перемоги (і тим більше до перемоги) – це окреме важливе питання.

14. Активна фаза війни прибрала напівтони та можливості бути «над конфліктом». Кожній людині в Україні, в Росії, на Заході довелося робити вибір. Доведеться нарешті щось вирішувати з такими питаннями, як колаборація з окупантом, російські паспорти та друге російське громадянство, візовий режим, торгівля та постачання грошей в ОРДЛО, російський бізнес в Україні, проросійські політичні угруповання та медійні ресурси тощо, а також російські квоти та франшизи у культурі. Очікується активніший перехід на українську мову як символ та інструмент самоідентифікації.

15. Ми живемо не просто в момент творення світової історії – це ще й момент надзвичайного прискорення часу. За якихось три з половиною дні минула ціла епоха. Щільність подій не дозволяє розгледіти широку картинку, але ми мусимо це робити, щоб не збитися з курсу.