Про Булгакова і його музей. Чому зараз піднявся цей галас?

На відміну від більшості тих, хто пише про Булгакова, я прочитав його всього (колись я взагалі любив читати повні зібрання творів і витратив даремно купу часу).

Так от, він написав два справді сильних твори: «Собаче серце» і «Майстер та Маргарита». І ці твори досі цікаві. Чому цікаві? Бо вони пояснюють росіянина. Якщо ти хочеш зрозуміти росіянина, то, як на мене, в російській художній літературі було два письменника, які залізли в душу цього народу: Гоголь і Булгаков. Не в частинки цієї душі, а саме в нутро (перш за все я маю на увазі «Мертві душі» та «Собаче серце»). Це якщо коротко про Булгакова-письменника.

А тепер Булгакова, як символ. Цей символ культивувався в київських навоколоінтелегенських колах, починаючи з хрущовської доби. Популярність трималася на двох речах: перша – реальна чи удавана «антисовєтчина»; друга – бажання бути причетним до чогось великого (провінція, яка гордиться тим, що ніби то з її Лисої гори літають відьми в Перербург). Правда, вся ця історія загорталася в таку собі інтелігентну проросійську обгортку (тут треба розуміти цю київську проросійську інтелігентну публіку: вона за останні десятиліття зеволюціонувала із ставлення до українців, як до милих надоїдливих дітей до певного рівноправ‘я і навіть страху).

Чому зараз піднявся цей крик? Це, насправді, не стільки про культуру і навіть не стільки про Росію, як про бажання зупинити час. Я спеціально тиждень дивився за аргументами сторін. І їх, насправді, нема. Одні (і я на їхній стороні) говорять: давайте закриємо цей музей і за три дні всі про це забудуть. Інші несуть тонни макулатури про великого письменника, про культуру, яка вище політики і навіть наводять аргумент: як можна закривати музей людини, яка була фанатом Скоропадського. Насправді, навіщо в Києві цей музей – питання безглузде. Він не потрібен. Особливо в нинішній культурній парадигмі. Але чи потрібно читати Булгакова? Так, ті два твори, про які я говорив.

В таких випадках потрібен бліц-криг, музей треба закрити (і нічого не станеться). Соплі, тільки продовжать агонію.

Просто потрібна політична воля. На жаль, це не пам‘ятник Леніну – просто так його не скинеш.