Реінтеграція ветеранів. Треба діяти вже зараз

Нещодавно в Києві пройшов черговий «Київський економічний форум». Серед його висновків є наступні:

• Людський капітал – головна проблема держави і бізнесу. Історично лише 30% вимушених емігрантів повертаються на батьківщину. Україна може бути унікальним прикладом, питання – в якому аспекті.
• Зараз великий бізнес має 13% мобілізованих, з яких 2,5% загиблі. Цифри будуть зростати.
• Проблема реінтеграції ветеранів має стати центральною темою наступного форуму. Внутрішню політику залучення ветеранів впроваджують лише великі бізнеси.

Важливо, що питання реінтеграції ветеранів піднімається бізнесом вже зараз. В даному випадку держава традиційно діє не якісно і з суттєвим запізненням. Але є надія на бізнес і це добре.

Для себе відзначив, що мої висновки по сучасній соціальній ситуації в країні співпадають з висновками форуму.

В цьому році я разом з колегами розробив тренінг для керівників підрозділів, в які повертаються демобілізовані ветерани. Провели кілька тренінгів для великих українських компаній. Отримали корисний досвід, працюємо над вдосконаленням вправ, розробили он-лайн варіант цього тренінгу.

Але, погоджуючись з висновками форуму, хочу сказати, що дійсно такі тренінги може «потягнути» лише великий бізнес. І справа не в грошах, а більше в кількісному факторі. Ось основні особливості такого стану:

• Невеликий бізнес має невелику частку мобілізованих. Інколи в компанії лише 1-2 люди перебувають в ЗСУ. А інколи і зовсім нікого. Це не означає, що проблема реінтеграції не стоїть перед керівництвом та колективами, але вона точно не виглядає настільки критичною виходячи з кількості мобілізованих працівників. Для великих компаній проблема реінтеграції ветеранів виглядає більш масштабною, але це означає, що ця проблема має шанс бути краще дослідженою та пропрацьованою відповідальними працівниками та залученими фахівцями.
• Малий або середній бізнес інколи навіть не мають можливості перерозподілити таку функцію роботи з демобілізованими (а також і з мобілізованими) працівниками на когось із співробітників. Найчастіше таку функцію в великих компаніях виконують HR. В малому бізнесі таких фахівців часто просто немає (не завжди, звичайно, але наявність такого фахівця скоріше є виключенням), а в середньому вони і так настільки універсали і відповідають за такий широкий функціонал, що вішати на них ще й функцію супроводу та реінтеграції ветеранів буде вже занадто. Питання не в тому, що вони не хочуть цим займатися. Скоріше навпаки – хочуть!!! Але реінтеграція людини з воєнним досвідом (не обов’язково із воєнною психологічною травмою, але і такі випадки можливі) це завдання, яке потребує не тільки кваліфікації, але й ресурсу.
• Малий і середній бізнес мають менші колективи і, як наслідок, більш тісні контакти і зв’язки між працівниками. Це значно полегшує подальшу роботу з реінтеграції, але не робить її безпроблемною і, головне, не гарантує що вона буде ефективнішою. Тобто не всі практики великого бізнесу можна застосувати в середньому чи малому. І навпаки.
• Практичний досвід вже зараз показує, що основний акцент в роботі по реінтеграції ветеранів знову буде покладено на лінійних керівників. Тобто окрім своєї основної функції – керувати людьми і процесами, наші лінійні керівники ще мають стати трошки психологами та соціальними працівниками. Зрозуміло що це нове навантаження на ланку керівників, з яким також слід працювати, підвищуючи кваліфікацію цих працівників. Саме тому наша команда перший тренінг розробила саме для них.
• Окрім реінтеграції ветеранів однією з найбільших проблем є і проблема реінтеграції українців, які виїхали за кордон, а зараз повертаються. Це ще одна задача, яку слід вирішувати обережно і враховуючі безліч соціальних і психологічних чинників. Інакше проблема повернення мігрантів стане дійсно глобальною.

Зараз корпоративна культура багатьох компаній нагадує гру з нульовою сумою – проявляючи повагу до військових і ветеранів відбувається знецінення інших категорій працівників (поки що цей процес не дуже помітний, але його тенденція цілком очевидна).

Особливо дістається «понавиїхавшим» за кордон, а інколи і «понаїхавшим» з інших регіонів. Враховуючи, що тривалий стрес (в якому перебуваємо ми всі) неодмінно призводить до кризи толерантності, то «бюджет» поваги до всіх, хто не вкладається в категорії військовий-ветеран неодмінно скорочується.

І це теж проблема, яку слід вирішувати одночасно з розробкою програм по реінтеграції ветеранів.