Пресконференція Зеленського. Кілька суто фахових спостережень

Пресконференція Президента справила на мене не таке сумне враження, як на багатьох людей у моїй стрічці. Тому емоційної критики чи якихось інших політичних оцінок тут не буде.

Маю кілька суто фахових спостережень, які, можливо, комусь будуть корисними на майбутнє.

(Найголовніше, як на мене – останнє, третє).

1. Було сказано кілька дуже важливих речей – і продуманих месиджів

На жаль, акценту на них зроблено не було. Чи це було свідомо, з якихось міркувань, а чи наслідком браку підготовки – не знаю.

Наприклад, про те, що взяття під контроль територій у Курській області є не окупацією, а створенням буферних зон з метою захисту. Дуже важливий посил. Але озвучив його президент не «в заголовку», а поміж іншої інформації, як уточнення юридичної термінології.

А дарма. Це мало бути б підкреслено і наголошено. Це мало б піти в заголовки міжнародних медіа. Це мало б бути фундаментом кожної відповіді на всі питання про Курську операцію.

Тобто месидж був. Важливий. Правильний. Але неозброєним оком його помітити було складно.

Щоб месидж було почуто, він повинен лежати з самого верху і бути підсвіченим наяйскравіше. Серед півторагодинного інформаційного потоку викристалізовувати важливе ніхто не буде. Кожен обере те з почутого, що відповідає його потребам. А завдання спікера на пресконференції – сформувати заголовки, сказати про те, що треба йому.

Президент навчився добре відповідати на питання. Це вже дуже багато. Тепер треба навчитися добре доносити месиджі.

2. Єдиний голос залишається недосяжною фата морганою

Коли журналіст посилається на відповідь головкома на питання про Курськ, а президент каже, що це не та відповідь, яка мала б бути – це дуже сумно.

Операцію підготували, провели і спочатку комунікували бездоганно. Жаль, що у всіх повноважних посадових осіб не сформувалося єдиної стислої публічної відповіді на питання про мету операції.

Це не претензія до комунікаційників. Там працює багато класних фахівців. Вони готують якісні месиджі. Вони координуються і обмінюються інформацією. Вони формують спільні документи з месиджами.

Це питання до тих, хто виходить на публіку і при цьому не слухає – чи не прислухається – до комунікаційників.

Єдиний голос – це не лише питання координації між комунікаційними командами. Це ще й питання дисципліни донесення месиджів, яку практикують посадовці. Оця дисципліна у нас і страждає. Кожен посадовець вважає, що він знає краще, що треба говорити. От і буває так, що президент змушений суперечити своєму головкому на пресконференції.

3. І про найважливіше

«Українська правда» та запитання Романа Кравця стали особливо дражливими для президента. Тут пішли якісь наїзди на видання про «методички», «темники», емоційна реакція про Татарова, який вбивав чеченців, ще якісь неконструктивні речі… Це дуже, дуже погано. Так не повинно бути. Це попахує трампізмом і вигуками про fake news.

Чому досі так?

Для мене ключ до відповіді лежить у слові, сказаному президентом у відповіді на перше ж питання. «Я не дуже люблю енергопіар», – сказав президент. І далі пояснив, що йдеться про оприлюднення того, якої саме шкоди завдано яким саме енергообʼєктам, бо це пішло б на користь Росії.

Я довго думала про оце слово: «енергопіар». Не знаю, хто його породив і вклав в уста президенту. Можливо, він його й придумав – бо він вміє працювати зі словами.

Але хто б не створив це слово, воно є дуже тривожним симптомом. Бо відверта розмова з громадянами про ситуацію в енергетиці – це не «піар». І саме на таку розмову є запит у суспільстві, адже це безпосередньо стосується кожної родини, кожного бізнесу. Це побут. Це близько до тіла. І тому інформація про стан енергосистеми розходиться так добре в інфопросторі. «Піаритися» на цьому зараз і не можна, і не треба.

І ні, людям не є важливо знати, який агрегат в якій точці країни пошкоджено. Але їм життєво важливо знати, що це для них означає. А ще – що держава робить, чого не робить, чому не може цього зробити і що для цього потрібно.

Це непроста розмова. Як і про мобілізацію, як і про перспективу вторгнення у 22-му, як і про фінансовий стан країни… Влада мусить навчитися говорити з громадянами на складні теми. Непрості розмови потрібні, важливі, критичні для стійкості держави.

Зрештою, критичні і для політичних перспектив людей у владі. Але в ОП досі цього, очевидно, не розуміють і бачать основним завданням комунікації отой самий «піар», під яким розуміють заробляння політичних балів шляхом генерування «позитиву» в медіа.

Лайки в соцмережах, дифірамби у підконтрольних медіа – це все прекрасно, але небезпечно. Довіра громадян до влади буде тоді, коли буде довіра влади до громадян. Зокрема, довіра до спроможності громадян розуміти реальний стан справ і адекватно реагувати.

Комунікація ситуації в енергетиці – це не «енергопіар». Це робота держави і зокрема очільника держави. Вихід на пресконференцію – це не тільки для «піару», це частина роботи президента, його прямий обов’язок.

Неприємні запитання журналістів та критичні статті – це не «порохоботство» і не «методички», це – нормальна частина системи в демократичній державі. Це механізм, який гарантує підзвітність влади.

Бо президент – не лише політичний гравець. Він взяв на себе державні функції. А з цими повноваженнями приходить і відповідальність перед громадянами. В тому числі й перед тими, хто мислить критично і ставить неприємні питання. Тими, хто мусить годувати сімʼю і працювати без світла, і хоче розуміти, що відбувається. Навіть тими, хто не проголосував за нього і не проголосує. Це робота президента і всіх посадовців, які керують демократичною державою.

Тому хочеться закликати Президента забути про «енергопіар», про публічні погладжування та намагання контролювати інфопростір – і нарешті поставити своїм професійним комунікаційникам завдання налагодити повноцінний діалог з суспільством, зокрема й на складні, незручні для влади теми. Вони зуміють, аби був на це запит у влади.

Брак довіри, втрата довіри – це те, що призвело до політичного програшу кожну попередню владу в цій країні. Бо легше виграти вибори і здобути владу, ніж отримати повторний вотум від громадян. Без довіри це неможливо. А довіра неможлива без діалогу.