Чи зможуть Орбан та Фіцо вплинути на підтримку України?
По слідах засідання Європейської Ради
Складні дискусії та неприємні заяви окремих лідерів сусідніх країн на засіданні Європейської Ради щодо продовження фінансової та військової підтримки України не мали б бути приводами для паніки в українському суспільстві.
Поведінка Орбана та Фіцо має своє логічне та прагматичне обґрунтування.
Орбан говорить з Брюсселем своєю мовою і саме зараз намагається виторгувати для себе розмороження «угорських фондів», що стало наслідком системних порушень демократичних принципів угорською владою, за оцінками столиці ЄС. Він хизує перед Європою своїми контактами з путіним та Китаєм, декларує блокування допомоги Україні та санкцій проти росії. Змінювати свою внутрішню політику Орбан очевидно не прагне, залишаючись відвертим прагматиком та максимально використовуючи потенціал зовнішньополітичного треку.
Показовим у цьому контексті стало те, що, попри погрози з Будапешта, за результатами обговорення змін до висновків Європейської Ради щодо України не відбулося.
Для Фіцо перше засідання Європейської Ради після перемоги на виборах – це чудова нагода довести власним виборцям відданість власним передвиборчим обіцянкам, принаймні на початку свого урядування. Гучні декларації безпосередньо в обличчя лідерам інституцій та держав-членів ЄС мали б сподобатись словацькому виборцю партії Фіцо. Тепер у євробюрократів та важковаговиків ЄС є час до наступного засідання Євроради у грудні спробувати «скоригувати» позиції Словаччини і щодо пакету фінансової підтримки України, і щодо дотримання спільної позиції Євросоюзу у сфері зовнішньої політики та оборони.
Як і у випадку з Будапештом, слід готуватися до прагматичної, інколи цинічної позиції Братислави. Однак, приводів для паніки це не мало б додавати, допоки і Київ демонструватиме максимальну прагматичність та аргументованість у своєму діалозі зі складними та незручними партнерами.
Маємо також вірити у потужність європейської єдності та солідарності з Україною та здатність європейських партнерів «дотиснути» у тих питаннях, які суперечать цінностям та стратегічним інтересам ЄС.
Водночас, викликає багато запитань ефективність дипломатії України на угорському, а тепер вже і на словацькому треку. Досі відсутній Посол України в Угорщині. Пасивно себе поводить наш Посол у Словаччині. Не відреагував належним чином офіційний Київ на рукостискання Орбана і путіна у Китаї. Не може не дивувати і мовчання зовнішньополітичних стратегів щодо намірів уряду Фіцо порушити укладені свого часу і гучно розрекламовані дво– та багатосторонні декларації про підтримку України в частині, принаймні, надання зброї та фінансової допомоги. Виявилось, що практика множення протягом 2019-2021 рр. суто політичних декларацій з країнами ЄС та НАТО було більше окозамилюванням і іміджевими рішеннями, які практично нічим не гарантовані від зміни влади в країнах-партнерах.
Приклади Словаччини та Угорщини вкотре доводять цінність системної, багаторівневої та глибокої дипломатії, а не декларативного одноразового серіалу. Сподіваюся, що це урок буде враховано й при підготовці і укладенні т.зв. двосторонніх безпекових угод. До речі, Словаччина свого часу оголосила про приєднання до кола держав, з якими Україна має укласти подібні угоди. Дипломатія має бути не ефектною, а ефективною!