Зеленський не зміг залучити Вашингтон до процесу врегулювання конфлікут на Донбасі
Між рядками зустрічі Зеленського у Білому домі
Відбулася довгоочікувана зустріч Зеленського з президентом США Байденом. Сам її факт є безумовним позитивом для України, адже дуже обмежена кількість лідерів країн світу удостоюються честі бути прийнятим у Білому домі. Забігаючи наперед, ключовий підсумок – проривів і зрад не відбулося. Багато правильних, але загальних заяв, загальноприйнятої у наших відносинах риторики. Водночас замало конкретики, змістовності, сміливих кроків і новацій. По суті своїми рішеннями і заявами сторони зафіксували позиції у двосторонніх відносинах станом на 2019 рік. Як засвідчив один високопоставлений американський співрозмовник, «nothing brand new» за підсумками візиту.
Що не так?
• Київ не зміг добитися нових надійних гарантій безпеки з боку США перед загрозою ескалації російської агресії. Виділення додаткових 60 млн. дол. США на «Джевеліни» є лише слабкою втіхою на фоні існуючих і майбутніх викликів, пов‘язаних з агресивними планами Кремля і розширенням фронту конфронтації з РФ в контексті прискореної інтеграції Білорусі до РФ. Апогеєм безпорадності став заклик у спільній заяві до Росії «виконати зобов‘язання з припинення вогню», замість жорсткого засудження дій РФ, в т.ч. по тотальної паспортизації на окупованому Донбасі, та вимоги припинити агресію, продовження якої матиме тяжкі наслідки у вигляді санкцій. Так і не вдалося розширити арсенал оборонної летальної допомоги Україні, яка могла б могла посилити протиповітряну оборону, потенціал радіоелектронної боротьби та протидії російським снайперам, військово-морські сили тощо.
• Зеленський не зміг не лише залучити Вашингтон до процесу врегулювання на Донбасі, але й, що більш важливо, спонукати США до використання наявних і потужних важелів тиску на Росію, аби примусити її змінити поведінку. США фактично дали зрозуміти, що не збираються йти на конфронтацію і загострення відносин з Москвою заради відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. Мова Спільної заяви в цій частині є беззубою і лише підігріває апетит агресора. Помилковим було не нагадати Кремлю про всі його невиконані зобов’язання. Порівняно з цим навіть червнева Спільна заява США-ЄС фіксує сильніші і амбітніші сигнали.
• Зеленський не зміг зарядити Білий дім на активну і дієву підтримку членства України в НАТО. «Сором‘язлива формула» Вашингтонської заяви щодо Натівських перспектив України не дотягує ані до мови Бухарестської декларації Альянсу 2008, ані навіть до Брюссельського комюніке Альянсу 2021 року. Це створює небезпечний прецедент, адже становить загрозу використання погодженої Зеленським «мови Вашингтону» скептично налаштованими членами НАТО як аргументу для зниження рівня євроатлантичних амбіцій України. Не кажучи вже про відсутність згадки про ПДЧ. Таким чином, складається парадокс: маючи чітку євроатлантичну перспективу, Україна не має перспективу її досягнення.
• Києву не вдалося зафіксувати готовність з боку США застосувати заходи санкційного характеру для протидії Північному потоку-2. А це було чи не найбільшим очікуванням від візиту. Більше того, мав би бути зроблений акцент не лише на тому, що цей проект несе загрозу енергетичній безпеці Європи, але й, що принципово, ставить під загрозу безпеку України та її існування як суверенної і незалежної держави.
Знаючи креативний потенціал Банкової і «заточеність» на піар, прогнозованим стало змагання між керівництвом ОПУ і членами Уряду з перших хвилин після зустрічі у Білому домі за те, хто краще і улесливіше продасть результати «історичного візиту”. Певне йдеться про спроби підвищити свій коефіцієнт лояльності перед очікуваними перестановками у владній команді. Натомість, за переможними реляціями владі варто опуститися на землю і тверезо проаналізувати, що насправді сталося.
Що ще не так?
• Передчасно приписувати епітети «переможний», «історичний», «нова ера» чи «вікопомний» при оцінці результатів візиту. Лише з часом стане зрозумілим значення Вашингтонських домовленостей. Рівно як з часом і прийде розуміння того, чи дійсно вдалося закласти підвалини атмосфери довіри у особистих стосунках між главами двох держав. Ключовим фактором цього стане те, наскільки успішно і сумлінно буде виконано Зеленським зобов’язання з втілення реформ в Україні, в т.ч. у сферах зміцнення демократї та верховенства права і боротьби з корупцією, корпоративного управління тощо.
• Київ не зміг переконати Вашингтон у твердій відданості реформам. І саме з цих позицій слід сприймати сигнали Спільної заяви і про протидію корупції, і негайне призначення керівника САП, і захист повноважень директора НАБУ, і незалежність НБУ. Як і заклик до влади посилити відповідальність за насильство, включно проти тих, що має інші політичні погляди. Одним словом – Байден «по-чоловічому» вказав Зеленському на існуючи проблеми, включно з відсутністю кримінального розслідуванння проти екс-власника Приватбанка. І зробив він це так, що президент України навіть забув його запросити до Києва.
• Зеленський не втримався аби не привезти до Вашингтону «чек за лояльність» Заходу у вигляді так званого «плану трансформації» України у розмірі 277 млрд. доларів. Флешбеком це чомусь нагадало «чек Януковича» за асоціацію з Євросоюзом у понад 160 млрд. євро. Погано, що про гігантоманський План трансформації України дізнаються першими не українці, хоча нагод було безліч в рамках пафосних марафонів з нагоди 30-річчя Незалежності, а американці під час дивної і суперечливої презентації.
Як підсумок: візит до Вашингтона, зазвичай, знакова подія. Дуже добре, що він нарешті відбувся. Хай би скількома галузевими меморандумами не прикриватися, скільки б не перераховувати обіцяні гроші підтримки США, це не приховає факт, що президентській команді не вдалося перестрибнути через існуючий рівень партнерства і вдихнути справді нове життя у діалог з Вашингтоном, створивши підґрунтя для союзницьких взаємин. «Нова сторінка» українсько-американської книги виявилася плагіатом написаної раніше історії успіху. По поверненню додому Банковій варто швидко відійти від «ейфорії самозакоханості» та вдумливо підійти до виконання амбітних домашніх завдань, дослухаючись до слушних і професійних порад. Шанс України стати історією успіху для Вашингтону ще є, якщо наполегливо, прагматично і системно працювати в інтересах держави, а не писати одноденні сценарії і годувати солодкими обіцянками.