Бангладеш: протести, кризи та боротьба за виживання
Бангладеш є місцем жорсткої конкуренції між Індією та Китаєм
Взагалі про Бангладеш, де на фоні масових протестів усунули від влади прем’єр-міністра, треба писати окремо і великий текст. Але якщо коротко – по історії і сьогоденню цієї країни можна було б знімати епічну трагедію з елементами чорної комедії.
Спочатку територію, населену бенгалі – мусульманами зі специфічних причин у голові британських колонізаторів обʼєднали з Пенджабом і навколишніми територіями, утворивши єдиний Пакистан, розділений Індією. Їх обʼєднувала номінально одна релігія, але видання ісламу на Індостані дуже різні, а етнічний склад і мовну мапу різних частин «Пакистану» обʼєднувало лише те, що і урду (головна мова Пенджабу), і бенгалі (головна мова Бангладеш) – це індоєвропейські мови. Ну це як приблизно Україну і Іспанію обʼєднали б в одну державу на основі того, що обидві мови індоєвропейські, а релігія – християнство.
Потім – завдяки Індії – «східний Пакистан» здобув незалежність. Але через наплив до індійських штатів Західна Бенгалія і Ассам мільйонів біженців, з Індією пересварився. Потім помирився. Потім знову посварився. Це ледь не завершилося відкритою війною 2001 року. Але минулося.
І це все під час шалених політичних гойдалок від спроб у демократичний соціалізм, у демократичний капіталізм (на глобальному півдні таке поєднання – звична практика) до авторитаризму і військової диктатури. Точаться навіть суперечки скільки саме військових переворотів відбулося у країні після 1971 року, бо методологія підрахунку допускає варіанти.
Вже колишня премʼєрка Шейх Хасін була у владі двічі – з 1996 до 2001 і після 2009 року. Вона – донька одного з засновників держави, Муджубура Рахмана, якого вбили під час перевороту 1975 року. Її саму ледь не вбили під час замаху під час виборчої кампанії 2001 року (у результаті теракту загинуло 15 людей), а потім вона у 2008 році переховувалася від переслідувань з боку військових у США. Але того ж року повернулася і виграла вибори. З того часу утримуючи владу.
На фоні усіх цих буремних подій у країні шалено зростало населення: зараз там живе понад 170 млн людей на площі у чверть України. Щільність населення – понад 1000 людей на км кв Бангладеш – переважно відстала аграрна країна, але завдяки унікальній родючості дельти Ганга вона себе більш-менш годує. Але заробляє, звісно, на іншому. На експорті газу і на іноземних інвестиціях, у тому числі західних корпорацій.
Чи створила країна унікальні умови для роботи західних інвесторів? Як можна було здогадатися по розповіді вище – ні. Але воєнізована охорона фабрик, відсутні екологічні норми для шкідливих виробництв, рабська сила для текстильного виробництва роблять країну привабливою для специфічних виробництв, де треба або чхати на екологію (аж зовсім чхати, щоб кислота лилася по вулицях), або чхати на права працівників (платити їм мізер, використовувати дитячу працю, порушувати норми, які навіть у Китаї чи Південно-Східній Азії порушувати вже не можна).
Більшість населення вимушена виживати, тому підкоряється цим практикам. Які не те щоб сильно змінилися за останні 15 років. Карʼєра чи хоча б напіврабська робота на західних чи східних виробництвах – гарна рольова модель. Для частини населення прийнятним варіантом є втеча в Індію (де з правами мусульман великі проблеми, але контраст є навіть за таких умов), втеча у Британію (у Британії зараз живе більше мільйона бенгалі, з них десь 70% – з Бангладеш), або найм у напіврабство у країни Близького Сходу.
При всьому цьому Бангладеш є місцем жорсткої конкуренції між Індією та Китаєм. У мріях товаришів з Пекіну – прямий чи опосередкований контроль за цією країною. Яка є буквально воротами в Індію.
Коротше, коли жаліємося на власну гірку долю, треба памʼятати, що гірше може бути завжди.