Скринька Пандори, або Кому потрібен референдум про мир із Росією

Заява новопризначеного керівника Адміністрації президента Андрія Богдана, неоднозначність персони якого сама по собі заслуговує окремої уваги, про можливість винесення на референдум питання мирної угоди з Росією шокувала суспільство.

Блискавичного перевзування не відбулось — український політичний істеблішмент розгублений неформатною поведінкою президента. Так в Україні політику не робили і робити не можна. І питання навіть не в конфлікті з парламентом і урядом, чи в зануренні держави в політичну кризу, питання не в «кумівстві» щодо кадрових призначень і навіть не у відсутності юридичної легітимності для розпуску парламенту, головне і критичне питання — у здатності країни гарантувати свою національну безпеку.

Політтехнологія чи капітуляція перед Росією?

Партія «Слуга народу» розпочала свою виборчу кампанію з оголошення наміру провести референдум про мир із Росією. Ця популістична заява новопризначеного голови Адміністрації президента Богдана має однозначну мету — утримати рейтинг, який сьогодні є у Зеленського, до парламентської кампанії. Результати останніх соціологічних дослідженьсвідчать про понад 40% підтримки президентської партії. Можна очікувати, що подібних популістичних заяв буде ще чимало. Однак хочеться сподіватися, що політтехнологи Зеленського мають план, як потім відійти від озвучених намірів і пояснити виборцям, що питання нацбезпеки країни, яка перебуває у стані війни, не може виносити на плебісцит. Хочеться сподіватися, що вони знають, як закрити скриньку Пандори і пояснити, чому питання війни і миру мають обговорювати експерти та представники політичного керівництва країни в тиші кабінетів на основі аналітики стосовно війська і міжнародної політики. Звичайно, це все буде потрібне в тому випадку, якщо президент не обрав шлях капітуляції перед Росією. Він же має усвідомлювати, що референдум, як і виборча кампанія — це змагання бюджетів, креативності політтехнологів і вміння використовувати новітні політичні технології. І він може стати ідеальним подарунком для віртуозних майстрів маніпуляцій — російських пропагандистів і їхньої п’ятої колони в Україні.

Уроки Brexit, або Зворотна сторона медалі

Загалом референдуми — річ позитивна. І світовий досвід свідчить про те, що вони ефективні у розв’язанні питань, які стосуються місцевого самоврядування.

Хоча є прецеденти у світовій історії, коли на плебісцит виносили і глобальні питання. Останній і дуже показовий приклад — Brexit.

Ми всі пам’ятаємо, як для уряду Великої Британії результати Brexit стали холодним душем. Підготовка до референдуму про вихід країни з Євросоюзу була добре фінансована й агресивна з боку його прихильників. І млява – з боку прибічників ЄС, хедлайнером якого був уряд.

Питання Brexit було настільки гострим, що вбивство депутата парламенту Джо Кокса активно використовували як одна, так і інша сторони. А канцлера Німеччини Ангелу Меркель у цій кампанії зображали ледь як не прихильника нового Рейху. Результат шокував як політиків і фінансистів, так, власне, і самих учасників голосування. Тепер уже зрозуміло, що Brexit — це неефективна політтехнологічна кампанія. Після цього експерименту Велика Британія поринула в перманентну кризу, і країна від референдуму однозначно нічого не виграла. Показово, що імплементації Brexit так і не зроблено.

І це відбулось у стабільній, економічно сильній старій Європі. Страшно навіть уявити, що може бути з Україною в разі референдуму з подібних питань. Тому можливість винесення на плебісцит ключового для нацбезпеки аспекту — питання навіть не риторичне.