Від кого рятують Театр юного глядача?

«Тобі мало того срачА, що несеться навколо Театру юного глядача?»

«Та вони самі там розберуться»

«Ой, ти ризикуєш!» – чула я від тих, кому монологом видавала те, що зараз напишу. Спробую не давати оцінок діям колег, хоча це важко.

У мене давно вже нема ілюзій стосовно театральної спільноти і можливості маніпуляцій нею, саме через відсутність власної думки, критичного мислення, освіти і самоосвіти. Я не збираюсь в цій історії бути прокурором, адвокатом чи пророком, але я за справедливість і об'єктивність. Отже, коли я читаю #helpтюг, виникає запитання – а від кого треба спасати ТЮГ?

З 2014 я постійно беру участь в правозахисних акціях, де присутнє слово #help і #save й чітко розумію, від кого ми рятуємо українських політв'язнів – від Путіна і російських в'язниць, де панує порушення прав людини.

То кому допомагаємо, кого від кого врятувать?

Я була прийнята в трупу Театру Юного глядача в 1992 році Віктором Сергійовичем Гиричем. І я досі з неймовірним сяйвом у серці згадую цей час. Я не була тоді чиєюсь дружиною чи коханкою, тому тут по відношенню до мене не було ніякого лицемірства, не плелися інтриги проти мене, мене любили в колективі так щиро, що я не йшла, я «летіла» в Театр. Коли я переходила в Драму і Комедію мене в режуправлінні вмовляли залишитися і плакали. Тут я отримала свою першу театральну нагороду «за найкраще виконання ролі». ТЮГ – це мій курортний роман, найтепліший період мого театрального життя. Більш ніколи в жодному театрі за всі мої 30 театральних сезонів я не була такою щасливою. Віктор Сергійович Гирич тричі пропонував мені повернутися в Театр, бо бачив перспективи мого професійного зростання саме в цьому театрі. Такого не робив жоден режисер по відношенню до мене і я безмежно вдячна за це!

ТЮГ – це моя любов!

Кілька років тому виникли спроби провести театральну реформу в Україні. Був використаний досвід європейських країн.

Приміром, в Німеччині кожні 5 років змінюються керівники оркестрів, драматичних, оперних театрів, філармоній. «Але нашо нашим та Європа? Нам би зарплатню таку, як у них, а оті конкурси не для нас. Я в цей театр прийшла, мене з нього лише вперед ногами винесуть і міняти я театри не збираюсь» ось така реакція більшості наших театралів. Перший крок реформи – конкурси на посади художніх керівників. Не призначають, як раніше, а обирають. Важливо, що кандидати представляють свої програми розвитку театру на 5 років. Максимально, за умовами, можна бути обраним двічі. Через новий конкурс. Тобто конкурс і 5 + конкурс +5.

П'ять років тому був проведений конкурс на посаду художнього керівника ТЮГу. Вже тоді було зрозуміло, що то може бути крайній термін на керівній посаді Віктора Сергійовича. Попередні 25 років керування театром наче анулювалися, як і для керівника Російської Драми, так і ТЮГу, і відлік пішов з нової п'ятирічки. Напевно так могло би бути норм... Але ж існує внутрішній цензор у кожного митця.

І тут вже у мене питання – чи 30 років так вже мало для того, аби здійснити свої творчі плани? Влада змінює людину, і це доведено історією. Тому логічно змінювати керівництво.

Якщо у керівника будь-якого театру і його рідного колективу є переконання, що театр вони ведуть вірною дорогою, то чого би в цьому ж театральному колективі не взростити з молодих перспективних митців тих, хто готовий продовжити шлях театру до нових пошуків і звершень, створити актуальну концептуальну програму розвитку театру на 5 років, виграти конкурс і очолити свій рідний театр, не боячись, що прийдуть варвари. Чужі. Але чомусь в Театрі Юного Глядача так не сталося.

Чому? – питання. Театр представив лише Гирича В.С.

Конкурс виграв Slava Zhyla.

І тут понеслось це #helpтюг – «рятуй того, не знаю кого» сюжети по тб, де говорить лише одна сторона, відеозвернення митців, які востаннє були в цьому театрі...

я обіцяла утриматись від оцінок...

коли я чую плітки про себе, я раджу бурну фантазію проявляти на сцені,

але коли я почула плітки про Жилу не в курилках, а в пресі, на мітингах і в фб, можу порадити лише – з такою фантазією вже й на сцену виходити заборонено. Небезпечно! Самі вирішуйте для кого.

Слава не Святий, як і кожен з нас, до нього йшли й від нього йшли актори. Як і від кожного керівника.

Я маю право говорити, бо грала і в ТЮГу, і в театрі «Актор».

Коли з Печерських пагорбів лився весь той бруд, я в сотий раз переконалася, що ну не ходять наші театрали на вистави в інші театри. Кілька акторів лише цікавиться. Більшості воно не треба.

А от прийшли би на виставу «Схід-Захід» в театр «Актор», і побачили би підлітків у залі, і на афіші теж імена підлітків-авторів, яким від 14 до 17. Які живуть в східних прифронтових Мар'янці, Авдіївці, Попасній. В західних Новолинську і Клесіві. Проєкт «Схід-Захід» започаткувала Natalka Vorozhbyt Наталка Ворожбит і перший наш рік він проходив на сцені ТЮГу, другий і третій – в Великій залі Консерваторії. Нікому з керівників театрів не спало на думку продовжити життя цього надзвичайно важливого соціального проєкту в репертуарному театрі, лише Слава Жила загорівся цією ідеєю. Запросив режисерку Vlada Belozorenko Владу Бєлозоренко і нас з Олесєю Жураківською Жураковская Олеся в виставу. Мій гонорар за виставу був 1 тис. грн.

Ми – єдиний тоді театр, який весь час з моменту прем'єри і до звільнення Сенцова, після кожної вистави! піднімали таблички #SaveSentsov і наша вистава «Схід-Захід» це перша вистава, яку побачили звільнені політв'язні Володимир Балух Балух Володимир Oleg Sentsov і Олег Сенцов.

Ми не були поза політикою, коли інші насміхалися – «і що дають ті ваші таблички». Про які харасменти і сексульні і будівельні скандали Слави йдеться? Інфо з фейсбуку? Браво!

Прикро, що про «Схід-Захід» ніхто на акціях #helpтюг не говорить, сумно й соромно, що там цього не знають.