Суд відмовився освячувати угоду про визнання вини Пашинським: стала відома причина
Експолітик визнав вину за фактами створення злочинної організації і зловживання службовим становищем
Суддя Вищого антикорупційного суду Олег Ткаченко відмовив Спеціалізованій антикорупційні прокуратурі (САП) у затвердженні угоди про визнання винуватості колишнього народного депутата, а нині голови Національної асоціації оборонної промисловості України (об’єднання нараховує 98 компаній) Сергія Пашинського. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на повний текст ухвали від 5 червня.
У середині травня до суду надійшов обвинувальний акт разом із угодою про визнання винуватості. Згідно з нею, Пашинський визнав вину за фактами створення злочинної організації (ч. 1 статті 255 Кримінального кодексу) і зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу).
5 червня відбулося судове засідання, на якому прокурор, обвинувачений та його захисники просили затвердити угоду. Що стосується самого змісту угоди, то він засекречений у тексті ухвали, оскільки відбувався закритий розгляд справи.
Крім того, сторона захисту заявила клопотання про повернення застави (у лютому 2024 року шість оборонних підприємств внесли за Пашинського 272,5 млн грн застави) та вирішення подальшої долі речових доказів (документів).
Водночас суд перевірив угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу, Кримінального кодексу та інших законів України і не встановив підстав для її затвердження. Зокрема, Феміда з’ясувала, що угоду підписав прокурор САП, який не мав відповідних повноважень.
Також з угоди про визнання винуватості випливає, що сторони узгодили покарання окремо за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу і за ч. 1 ст. 255 Кримінального кодексу. Однак не було узгоджене остаточне покарання Пашинському. Це, на думку суду, суперечать нормам кримінального і кримінального процесуального права, а також порушує право на захист обвинуваченого.
Крім цього, сторони не визначили в угоді додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Суд чітко наголосив: санкція ч. 1 статті 255 Кримінального кодексу передбачає «безальтернативне додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, а непогодження його сторонами угоди суперечить загальним вимогам призначення покарання Кримінального кодексу… і є підставою для відмови у затвердженні цієї угоди».
Окремо антикорупційний суд роз’яснив: прокуратура може ще раз подати на розгляд угоду про визнання винуватості Пашинським після усунення всіх зауважень. Якщо ж суд повторно відмовиться затверджувати угоду, тоді справа переходить у стадію повного розгляду.
Загалом, справа Пашинського громіздка – складається з близько 200 томів. Досудове розслідування завершилося на початку 2025 року.
Злочин, який правоохоронці інкримінували Сергію Пашинському, припав на 2014 рік. Тоді після Революції гідності в Україні залишалося 100 тис. тонн нафтопродуктів, пов’язаних із «гаманцем» тодішнього режиму Сергієм Курченком, який нині перебуває у розшуку. У той період слідчі МВС оперативно відкрили кримінальне провадження, стверджуючи: нафтопродукти ввезено на територію України без належного митного оформлення, що потягнуло несплату податків. Далі включилися суди – арештували нафтопродукти Курченка, що зберігалися на Одеському нафтопереробному заводі, у вагонах на залізничних станціях «Одеса-Застава-1» і «Одеса-Застава-2»; на територіях ТОВ «Всеукраїнський промисловий союз» (Херсон) і нафтобазі ТОВ «Восток» (місто Васильків Київської області).
На початку березня 2014-го, за версією слідства, інтерес до арештованої продукції олігарха-утікача виник у бізнесмена-банкіра і земляка Пашинського Сергія Тищенка. Саме він нібито підбив Пашинського на вчинення злочину (на той час тимчасово виконувач обов’язків глави адміністрації президента) і вступив з ним у змову.
Слідчі стверджують: Сергій Пашинський разом із вищезгаданим підприємцем створили злочинну організацію, до якої увійшли на той час керівники державного підприємства «Укртранснафтопродукт», а також підлеглі приватних фірм Тищенка.
Крім того, орган досудового розслідування зафіксував своєрідний «сімейний підряд» у цій махінації. Ексдиректор ДП «Укртранснафтопродукт» Володимир Гаврилов (нині підозрюваний) попросив свою дружину Лідію Гаврилову, яка тоді керувала Державною фінансовою інспекцією (обійняла цю посаду за квотою «Народного фронту», 12 номером від якого, до речі, до Верховної Ради VIII скликання зайшов і сам Сергій Пашинський) підшукати фахівців, які розбиралися б із впорядкуванням відомостей руху нафтопродуктів Курченка. На що Гаврилова запропонувала двом своїм спеціалістам перейти на роботу до «Укртранснафтопродукту». Таким чином, у січні 2015 року співробітники фінінспекції стали працівниками ДП «Укртранснафтопродукт», обійнявши посади провідного бухгалтера і юрисконсульта. Слідство каже, що цих осіб використали «у темну», без посвячення у справжні наміри злочинної організації.
«Держпідприємство («Укртранснафтопродукт», – «Главком») у повному обсязі реалізувало сировину за заниженими цінами підконтрольній організатору схеми компанії. Частково отримані за це кошти вивели на рахунки інших підконтрольних суб’єктів господарювання, у той час як до державного бюджету не надійшло жодної гривні», – так НАБУ описало завершальний етап розпорошення нафтопродуктів Курченка.
У 2020 році суд ухвалив рішення про спеціальну конфіскацію на користь держави вищезгаданих нафтопродуктів та грошових коштів, отриманих від їх реалізації. Однак, за даними слідства, весь обсяг нафтопродуктів та всі виручені від їх реалізації кошти на той час вже були привласнені учасниками злочинної організації, де фігурували Пашинський, Тищенко та інші.