День народження Василя Стуса. Армійський товариш поділився ексклюзивними спогадами про дисидента
Армійський товариш і протеже Василя Стуса Микола Сенчило розповів, яким же був відомий письменник
Письменник Микола Сенчило щороку 6 січня в день народження Василя Стуса віддає честь пам'яті письменника, цього року він поділився спогадами з «Главкомом». Сенчило завдячує Стусові насамперед своєю письменницькою кар'єрою – саме він неодноразово мотивував його писати вірші.
«Василь якось дізнався, що я пишу. Перший підійшов, познайомився і каже: «Чув, що ви пишете вірші, може б, показали що?» Я тільки почав тоді писати, віршики були слабенькі, російською. Та я витягнув із тумбочки учнівський зошит і простягнув. «А чого ви пишете російською? Ви ж українець і батьки українці», – щиро здивувався Василь. Мені аж соромно стало – і правда, чого, рідна ж мова – українська. Часи були такі… Нам у школі казали: розмовляйте на «общепринятом». Тоді Василь витягнув з кишені «Літературну Україну» і показав свої надруковані вірші з передмовою Андрія Малишка, який хвалив його і писав у кінці «Щасливої дороги, поете!», – ділиться Микола Сенчило.
Та й до написання дитячих та гумористичних віршів схилив його так само Стус. У 1963 році пан Микола завітав до батьківської хати Стусів. Там вони декламували вірші, і Василь Стус сказав: «Миколо, тобі дитячі краще вдаються».
Та більшу частину їх спільних спогадів з часів армійської служби. Перетинались письменники на життєвому шляху неодноразово. Спочатку служили разом у Лубнах на Полтавщині, навесні 1960-го їх передислокували на Урал, в Нижній Тагіл, а згодом перетнулись вони вже в Горлівці, що на Донеччині.
«Василь завжди любив правду та справедливість. Як у Лубнах, так і потім на Уралі, він не дослуховувався сліпо до команд. Мав свою думку та позицію. Але, як казали командири, накази не обговорюються. Тож Василь за це й страждав. Причепитися могли за неохайно заправлене ліжко, наприклад. Хоча всі розуміли, що насправді це була помста», – розповів Сенчило.
«Високий, красивий, широкоплечий. Збоку – завжди серйозний, наче й не підступитися до нього. Василь рідко посміхався. Та коли починав розмовляти, відчувалося, що це проста людина, при цьому – начитана, розумна. Також Василь був дуже товариським. Під час служби в армії ми й гадки не мали, що Василь буде такою знаменитою людиною. Проте його жагу до волі бачив кожен», – таким його запам'ятав Микола Сенчило.
В пам'яті пана Миколи і всієї України Стус «живе як борець за правду, за справедливість, якої часто так не вистачає у житті». Щоб пам'ять про видатного українця не загубилась Микола Сенчило випустив на Луганщині дві книги присв'ячені Стусу – «Стусова доля» та «Незабутній син України».
Нагадаємо, що Державне бюро розслідування прийняло безприцедентне рішення – відновити розгляд судового провадження про смерть Василя Стуса. Злочин було вчинено 40 років тому.