«Сіверськ перетворився на суцільний пікнік». Мер про життя без світла, газу та води

Американський аналітичний центр Інститут вивчення війни прогнозує, що наступними цілями армії Путіна, після «оперативної паузи», можуть бути міста Слов’янськ, Бахмут і Сіверськ. Саме Сіверськ є найближчим до лінії фронту і якщо окупаційні війська зможуть і далі просуватися вглиб України, то це місто буде першою ціллю на Сході. Нині росіяни перебувають менш ніж за 10 км від міста.

Сіверськ є центром територіальної громади, у якій до повномасштабної війни проживало близько 13,5 тис. мешканців. Місто розташоване на північному сході Донецької області, граничить із майже повністю окупованою Луганською областю. З початку липня Сіверськ перебуває під посиленими артилерійськими обстрілами. «Противник продовжує зосереджувати основні зусилля на спробах встановити контроль над містом Сіверськ та просуванні у напрямку міста Бахмут», – ідеться у звіті Генштабу від 17 липня.

Війна змусила евакуюватися 75% Сіверської громади. Ті, хто залишився, не виїжджають, бо бояться втратити майно або не мають грошей на життя в іншому місті.

Міський голова Андрій Черняєв працює «на колесах». До Сіверська навідується, аби привезти гуманітарну допомогу. Потім повертається у Бахмут, де живе зараз, і де є телефонний зв’язок та інтернет, необхідні для роботи. У 2020 році він за підтримки ОПЗЖ виграв мерські вибори і очолив громаду.

Про те, як мешканці прифронтового міста виживають без електрики, газу і водопостачання, про брак укриттів, ставлення до війни і заборони ОПЗЖ – в інтерв’ю «Главкома» з Андрієм Черняєвим.

«Люди повертаються, бо «на великій землі» дорого жити»

Декілька днів тому Інститут вивчення війни озвучив прогноз: росіяни можуть почати масштабний наступ на лінії Слов'янськ-Сіверськ-Бахмут. Про масштабний наступ заявив також міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Сіверськ вже відчуває якісь зміни?

Перші прильоти ракет по місту прийшлися на 22 квітня і з того часу Сіверськ перебуває під постійними обстрілами. Потім не стало води, світла, газу. Поновити електроенергію своїми силами люди не можуть, адже перебиті лінії високовольтних дротів, які підходили до міста. Така ситуація вже протягом кількох місяців.

Але значно загострилася ситуація на початку липня. У місті з’явилися перші жертви, значно зросла кількість обстрілів. З міської цивільної адміністрації у місті залишилося всього семеро жінок і троє чоловіків. До останнього часу виконуємо свої обов’язки, підвозимо гуманітарну допомогу. У червні охопити усіх мешканців, які залишаються у Сіверську. Допомагають нам як різні фонди, так і військова районна й обласна адміністрації.

До повномасштабного вторгнення на території вашої громади проживали близько 13 тис. мешканців. Скільки залишилося?

Станом на 1 липня, якщо підрахувати шляхом роздачі гуманітарки, то близько 3,5 тис. людей. Безпосередньо у Сіверську 2,8 тис. людей. Мешканці почали виїжджати після посилення обстрілів на початку липня. Але і ця чисельність скоротилася вже зараз.

Чому люди залишаються у громаді, адже це небезпечно?

У нашій громаді залишилося трохи більше 500 осіб віком від 18 до 50 років. Решта – пенсіонери.

Як люди пояснюють, чому не виїжджають?

Причини різні. Хтось не хоче залишати корову, наприклад. Активно прилітати по місту почало 5 травня, з того часу люди організовано виїжджали завдяки волонтерам, яким подяка. Доходило до того, що до 80 осіб за добу вивозили. Але потім, у середині червня ті, хто виїхав, почали повертатися, оскільки відносно тихо стало на території громади. Наших закликів не робити цього вони не почули. Люди, які повернулися, кажуть, що вони нікому не потрібні. Зрозуміло, що дуже дорого жити на інших територіях, на «великій землі», де немає бойових дій.

Свою роль зіграло і те, що майже повністю харчування людей тут було забезпечене зусиллями волонтерських організацій. У місті не було води, діставати її було складно, але якось впоралися. Зараз, через посилення обстрілів, люди знову виїжджають, але не у такій кількості як раніше, всього по п’ять-вісім осіб за добу. На сьогодні, у принципі, у нас достатньо волонтерів, які вивозять.

Не виїжджають, бо не знають куди. Як вирішується проблема з житлом, адже просто фізично виїхати – цього замало?

Донецька військова адміністрація дуже добре працює. Люди виїжджали по наших каналах, далі їх підхоплювали і супроводжували волонтери. Складніше було допомагати тим, хто виїжджав самостійно

«До 40% будинків зруйновано»

Ви самі перебуваєте у Сіверську? Наскільки довго зможете це робити, враховуючи обстріли?

Я перебуваю у Бахмуті і тільки тому нам з вами вдалося зв’язатися. У Сіверську ані телефонного зв’язку, ані інтернету немає. Тобто є окремі точки, куди він пробивається. Але ж ви розумієте, що вояжі містом заради сеансів зв’язку небезпечні.

Кожного ранку з головою Бахмутської військової адміністрації Олексієм Воробйовим ми завантажуємо гуманітарну допомогу, продукти харчування і їдемо до Сіверська.

Чи достатньо укриттів у Сіверську, чи підготовлені вони до обстрілів?

Укриттів на випадок артобстрілів у нашому місті небагато. Люди використовують підвали багатоповерхових будинків як укриття. У нас 44 підвали у багатоповерхівках і всього три – загального призначення, ми їх підготували до бойових дій. Зрозуміло, що люди насамперед використовують підвали у своїх власних будинках. Зараз практично усе місто живе у підвалах.

Ми тут уже жартували на цю тему, мовляв, місто перетворилося на один суцільний пікнік. Люди готують їжу на мангалах. Громадам будинків роздаємо гуманітарну допомогу, зокрема медикаменти, харчування не безпосередньо у квартири, а у підвали.

А взагалі, які найбільші потреби у мешканців вашої громади?

Найбільше люди потребують миру. Дуже складна ситуація з водою. Централізованого водопостачання зараз немає. По воду люди ходять до криниць, свердловин. Доводиться ходити далеко, під обстрілами це небезпечно.

Куди переважно їдуть люди?

Вони розкидані по всій Україні. Зараз ми визначили декілька точок, почали створювати волонтерський центр, гуманітарний штаб, щоби їх супроводжувати. Ми були не готові, що буде стільки людей виїжджати, волонтери весь час допомагали.

Перших, хто виїжджав, ми майже не відстежували. Зараз намагаємося створити цей центр і супроводжувати наших людей по всій Україні.

Але ж війна триває уже майже п’ять місяців. Чому тільки зараз ви створюєте волонтерський центр?

Раніше це була робота винятково волонтерів. Зараз жителі нашої громади вирішили об’єднатися, зібрати інформацію про те, хто куди виїхав.

Наскільки велика вірогідність, що у місто зайдуть росіяни і будуть вуличні бої? Як містяни ставляться до такої ймовірності?

Кожен день спілкуємося, разом із керівництвом військової адміністрації розвозимо також гуманітарну допомогу, плівку для вікон тощо. Переважає відповідь «ми нікому не потрібні». Мовляв, у мене тут дім, я тут залишуся. Я так розумію, подібні відповіді у людей у кожному місті на лінії фронту.

Можливо, людям просто байдуже, яка влада і вони стоять на позиціях «аби не було війни» і «аби не стріляли»?

Ні. Тут більше про те, що ми вдома. А на чужину куди ми поїдемо?

Яку причину війни називають мешканці вашої громади?

У нас останнім часом настільки важко з обстрілами. Наше місто дуже сильно постраждало. Не всюди можна проїхати, бо вулиці перебиті розривами боєприпасів. До 40% будинків зруйновано у Сіверську. У багатоквартирних будинках є під’їзди, які повністю вигоріли. І ці обстріли не припиняються. На даний момент мало хто висловлює свої думки. Аби вижити. Нам свою думку вони не висловлюють. Хто винен? Винна держава-агресор, яка запустила це, вторглася на нашу територію. Переважна більшість мешканців громади цю думку поділяють.

До 24 лютого ми жили у країні, яка динамічно розвивалася. Буквально днями про це з колегами розмовляли. За два-три роки у нас були би автодороги європейської якості, відновлені опорні школи, це йшло повним ходом. Від чого він Путін нас звільняє? Від житла, будинків і нормального житла.

Як розвиватимуться події далі, що кажуть військові? Наскільки велика вірогідність окупації громади?

Максимально намагаємося допомагати Збройним силам України. Тому сподіваємося, що окупації не відбудеться.

«Суд ще не довів незаконні відносини ОПЗЖ з Росією»

Пане Андрію, чи самі ви очікували, що почнеться повномасштабна агресія?

Особисто я в це не міг повірити, як і люди, з ким я спілкувався. Досі не віриться, що таке може відбуватися у нашій країні. Це якесь безумство.

Такою ж була і позиція Опозиційної платформи «За життя» (ОПЗЖ), від якої ви балотувалися у мери.

Так, я балотувався саме від цієї політичної сили. Ніяких сепаратистських, проросійських вказівок нам зверху у партії не спускали. Я би цього і не терпів, прямо скажемо.

Суд нещодавно заборонив діяльність ОПЗЖ. Як ви до цього поставилися, коли дізналися?

Якщо суд вважає це рішення правильним, то ми повинні виконувати рішення суду. Я не був і не є членом цієї партії. Просто так вийшло, що мені запропонували підтримку і я не відмовився.

Визнаєте, що співпраця з цією партію була помилкою?

Давайте так. На даний момент наш суд не довів якісь їхні незаконні відносини з РФ.

А як же публічні зустрічі керівництва ОПЗЖ з російськими урядовцями вже після окупації частини України? Вам недостатньо таких доказів, аби сказати, що ця партія пов’язана з РФ?

Зрозумійте правильно. Мені зараз складно на цю тему говорити. Перш за все, я громадянин України. Безумовно, будь-які дії, направлені проти моєї країни я буду засуджувати. Я вживатиму максимум зусиль для захисту своєї країни. На той момент, коли я балотувався, якихось засуджень від судів чи від політичного керівництва країни не було. Тому я пішов на вибори разом з ними. Всі ми бачили взаємини з Російською Федерацією, які здійснювали лідери нашої політичної сили. Але на той момент це не було заборонено, партія продовжувала працювати і в неї була фракція у парламенті.

Ви є уродженцем Сіверська. Чи готові взяти зброю і захищати місто, якщо росіяни зайдуть?

Безумовно. Як і будь-який шматок землі нашої країни.

Михайло Глуховський, «Главком»