Роковини Корюківської трагедії. Нацисти здійснили масовий злочин проти людства

Корюківську трагедію називають найжорстокішою каральною операцією нацистів під час Другої світової війни, яка відбулася 1–2 березня 1943 року.

Селище Корюківка на Чернігівщині було найбільшим населеним пунктом у Європі, який під час Другої світової війни повністю знищили нацисти: воєнні злочинці вбили більше шести тисяч людей та спалили близько однієї тисячі будинків. До прикладу, у французькому Орадур-сюр-Глан було замордовано 642 людини, у селищі Лідице у Чехії було вбито 320 людей, у Хатині в Білорусі – 149.

Передумови та перебіг трагедії

Причиною жорстокого терору в Корюківці став напад радянського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова на німецько-угорський гарнізон у Корюківці 27 лютого 1943 року. Вцілілі солдати у цегляному будинку лікарні змогли повідомити про цю атаку регулярним силам.

«У відповідь на цю партизанську радянську акцію був наказ про знищення села Корюківки, який віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури міста Конотоп Байєр Бруно Франц. Він уродженець німецького міста Касселя. Ця комендатура була підпорядкована групі армії Південь Вермахту», – пояснює український історик Павло Гай-Нижник.

Офіційною метою в указі було знищення всього селища, як акт помсти та залякування в антинімецьких заходах.

Вранці 1 березня з міста Сновськ гітлерівці перейшли в Корюківку, яку було оточено з усіх боків. В усіх мешканців групами по 50-100 осіб перевіряли документи, а потім заганяли в будинки й розстрілювали.

В акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року вказано, що 1 і 2 березня було здійснено вбивство 6700 людей, спалено 1290 будинків, а залишилось 36 будівель.

Про акт відплати німців знали радянські партизани

Про те, що готується акт відплати з боку німців, знали та були попереджені радянські партизани. Задовго до цього були розвішані оголошення, в яких німецька та угорська окупаційна влада офіційно повідомляла, що будуть акти відплати за вбивство їхніх гарнізонів.

Вважається, що в очікуванні репресій вони й зробили напад на гарнізон 27 лютого. Історик Павло Гай-Нижник каже, що «з радянського боку – це була гарно продумана багатоходівка». Вони знали наслідки і навмисно напали на невеличкий гарнізон, щоб спровокувати угорців та німців.

Історик Гай-Нижник вказує, що особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група Федорова за чисельністю переважала кількість карателів у десять разів. Тобто, теоретично, вони могли знищити загін карателів, але натомість стали мовчазним співучасником акту злочину.

Ця трагедія приховувалася радянською владою вже після війни, адже, якби історики, краєзнавці чи будь-хто інший почали з’ясовувати причини трагедії, виникло б багато запитань до радянської системи, попри її тоталітарність.

Корюківська трагедія – національний символ скорботи

Корюківська трагедія – символ скорботи за всіма загиблими у всіх українських селах, знищених нацистськими окупантами в 1941–1944 роках. Важливо пам’ятати про Корюківську трагедію, поки ще живі ті, хто пам’ятає, як ховалися по лісах і як збирали рештки загиблих. 

Ця традегія допомагає зрозуміти війну, яку сьогодні Росія веде проти України. Спалюючи цілі села та вбиваючи від дітей до людей літнього віку, нацисти мали єдину мету – залякати й упокорити. Те ж мають на меті російські окупанти.

Нагадаємо, у Харкові через атаку РФ заживо згоріли прокурорка та троє її синів.