Бунт позафракційних. «Свободу» та «регіоналів» об’єднала спільна біда

Позафракційні депутати у Верховній Раді обурилися своєму маргінальному становищу та вимагають умов, які б урівняли їх у правах з колегами з фракцій та депутатських груп. Для цього вони зареєстрували законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо прав позафракційних народних депутатів України».

Нардепи без фракційного даху звернули увагу на те, що діючий Регламент Верховної Ради їх дискримінує, хоча за Конституцією всі народні обранці, як і громадяни України, є рівними у своїх правах. Цікаво, що при цьому парламентарі посилаються на фрагмент зі скандального рішення Конституційного суду від 6 квітня 2010 року, яке стосувалося можливості окремих депутатів брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій. А саме на суддівське тлумачення, що «представництво народними депутатами України Українського народу у Верховній Раді, прийняття рішень парламентом лише шляхом особистого голосування, виконання своїх обов'язків в інтересах усіх співвітчизників… все це вказує на всенародний характер представництва народних депутатів України у Верховній Раді України та наявність у них мандата на вільне його здійснення».

Що вимагають «мишки-норушки»

У своєму законопроєкті позафракційні нардепи пропонують внести зміни до Регламенту, якими б їм надавалося право на участь у підготовці проєкту календарного плану роботи сесії та розкладу пленарних засідань сесії Верховної Ради, право на виступ у дні проведення пленарних засідань у вівторок з оголошеннями, заявами, повідомленнями та пропозиціями, під час повного обговорення питань на пленарному засіданні, а також при застосуванні процедури скороченого обговорення.

Окрім цього, позафракційні нардепи хочуть отримати право на скликання Погоджувальної ради, отримання розсилки ухвалених пропозицій щодо порядку денного, участі у формуванні тимчасових спеціальних та слідчих комісій, обговоренні кандидатур на посаду прем’єра, генпрокурора, звернення із запитаннями до кандидатів на посади членів Центральної виборчої комісії та до голів Антимонопольного комітету, Фонду держмайна та Держкомітету телебачення і радіомовлення, коли розглядається питання їхнього звільнення.

Окремо позафракційні вимагають для себе можливості брати участь в обговоренні Програми діяльності Кабміну та розгляду питання про відповідальність уряду, вносити пропозиції щодо визначення теми «години запитань до Уряду» та ставити запитання міністрам.

Дивна компанія

Під законопроєктом підписалися дев’ятеро позафракційних депутатів абсолютно різної політичної долі. Першою серед них є Вікторія Гриб – багаторічна співробітниця корпорації «ДТЕК» Ріната Ахметова. Далі йде ексгендиректор Авдіївського коксохімічного заводу Муса Магомедов та колишній директор з регіонального розвитку Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча Сергій Магера. Окрім них, поставили підписи під законопроєктом ексголова Харківської облдержадміністрації Юлія Світлична, єдина представниця «Свободи» в цьому парламенті Оксана Савчук та ексдепутат від БЮТ та Партії регіонів Антон Яценко. Останній перед тим, як опинитися в статусі позафракційного, починав цю каденцію у складі депутатської групи «За майбутнє», потім на короткий час «повернувся до витоків» у фракцію «Батьківщина», але там довго не засидівся, перейшовши на вільні хліби. Усі це народні обранці заходили в Раду як мажоритарники і, окрім Яценко, ніколи не входили до фракцій та груп.

Ще троє підписантів законопроєкту – вигнанці зі «Слуги народу», які залишили ряди провладної фракції в різний час: один списочник – ексспікер Дмитро Разумков і двоє мажоритарниць – Мар’яна Безугла та Юлія Яцик.

Загалом зараз у Верховній Раді – 22 позафракційних депутати (майже така їхня кількість була наприкінці роботи Верховної Ради минулого скликання). З них троє – члени керівництва парламенту Руслан Стефанчук, Олександр Корнієнко та Олена Кондратюк –такими є лише номінально. Колишній «слуга» Олександр Дубінський перебуває у СІЗО, а Федір Христенко виїхав з України ще до повномасштабного вторгнення та не подає після цього «ознак життя» не тільки в парламенті, а й взагалі в країні, але досі лишається з депутатським мандатом.

Позафракційні депутати Верховної Ради ІХ скликання станом на 28 листопада 2024 року:

• Віктор Балога
• Мар’яна Безугла
• Віктор Боднар
• Людмила Буймістер
• Вікторія Гриб
• Олесь Довгий
• Олександр Дубінський
• Юрій Загородній
• Олена Кондратюк (віцеспікер)
• Олександр Корнієнко (перший віцеспікер)
• Гео Лерос
• Сергій Магера
• Муса Магомедов
• Дмитро Разумков
• Оксана Савчук
• Юлія Світлична
• Роман Соха
• Руслан Стефанчук (спікер)
• Микола Тищенко
• Федір Христенко
• Антон Яценко
• Юлія Яцик

Прокляття позафракційністю

Очевидно, що проблема з утиском правпозафракційних була не тільки в парламенті цього скликання та й у цій каденції виникла не тільки зараз. І той же Дмитро Разумков, який зараз нею перейнявся, чудово знав про таку несправедливість під час свого перебування у президії у ролі голови Верховної Ради. Тоді він чомусь жодних змін до регламенту не проводив. Логіка такої «другосортності» позафракційності в очах більшості є цілком зрозумілою: по-перше, такі умови стимулюють структуризацію Ради –  одинаки мають шукати «дах» у фракціях та депутатських групах, з якими владі простіше мати справу, по-друге, часто у лавах позафракційних перебувають депутати, які побили горщики з фракціями, і пониження «зрадників» у правах – своєрідний метод покарання. 

Самі депутати-одинаки з такою логікою не згодні і напирають на те, що їх також обирали люди, інтереси яких тепер порушені. Відповідно, й можливості такі народні обранці повинні мати такі ж, як і ті, що «ходять строєм» під фракційними прапорами.

Головний автор законопроєкту Вікторія Гриб в коментарі «Главкому» зазначає, що з цією проблемою позафракційні намагалися боротися всі п’ять років каденції – писали листи на ім’я спікера, кричали з місця, аби їм надавали слово, – все марно.

«Парламент же – від слова «parler» (франц. – «говорити»), як говорить наш спікер, утім, на жаль, народному депутату не дається можливість висказати те, що він думає з приводу того чи іншого законопроекту, – нарікає Гриб. – Я розумію, що виступає той, хто першим записався, але чому перевага надається тільки фракціям та групам? І це не тільки виступів стосується – наприклад, коли формується ТСК, то надсилаються запрошення тільки фракціям та групам, а нам – ні. Були такі ситуації, коли я подавала правки на якийсь законопроєкт, а на Погоджувальній раді фракції та групи домовлялися, що його будуть приймати без обговорення, тобто навіть правки не можна було озвучити. Чим більше таких випадків було, тим більше хотілося змінити цю систему, бо права наших виборців порушені».

Колишня «слуга народу» Юлія Яцик вийшла з фракції монобільшості в липні цього року та після цього відзначилася низкою резонансних заяв – зокрема, щодо розформування ТЦК. Вона запевняє, що коли опинилася у вільному плаванні, взагалі не підозрювала, що перебуватиме на таких «пташиних правах». Нардепка згадує, що пропонувала позафракційним колегам організуватися у формальну депутатську групу без політичних вподобань та одностайних голосувань, лише задля отримання прав, які надає статус учасника групи. Втім ідея не злетіла, оскільки представники різних ідеологічних течій не забажали об’єднуватися навіть під умовним дахом. Тоді й виникла ідея вибити собі якісь права на законодавчому рівні.

«Зараз ми не маємо можливості виступати з трибуни, не можемо бути делегованими в депутатські групи, відрядження для участі в якихось конференціях, – розповідає про нелегкі трудові будні Яцик. – Більше того, якщо в чаті «слуг» була інформація про те, коли буде засідання, яким буде порядок денний, то у новому статусі про порядок денний я дізнавалася від колишніх колег по фракції та з опозиційних фракцій. Лише кілька тижнів тому Штучний (керівник Апарату ВР Вячеслав Штучний – «Главком») особисто мені почав скидати порядок та графік засідань, бо навіть елементарні організаційні питання вирішити дуже складно. Але позафракційність не має бути якимось прокляттям, яке просто штовхає в коло інших фракцій».

«Свободівка» Оксана Савчук, зокрема, через позицію якої позафракційним не вдалося організуватися в групу, перераховує складнощі, з якими їй доводилося зіштовхуватися протягом всієї каденції. «Якщо позафракційний депутат має правки до законопроєктів, то може виступати по кожній з них, як і будь-який депутат, який їх подає, – розповідає Савчук. – Але якщо він просто хоче взяти слово стосовно якогось законопроєкту, то скорочена процедура, за якою зараз все розглядається, передбачає буквально кілька виступів: два – за, два – проти. І кнопки позафракційних для запису на виступ в цей час просто не спрацьовують. Так само позафракційні природно не можуть виступати, коли надається час для оголошення позицій фракцій і груп. Але треба було б закласти в регламенті час і на позафракційних. Так само, коли ми обираємо міністрів і у нас відбувається розгляд за повною процедурою, – спочатку йдуть виступи фракцій, груп, і лише наступними можуть виступати інші депутати, до чого доходить дуже нечасто».   

Савчук бідкається: їй доводиться просити колег з інших фракцій та депутатських груп, щоб вони віддали їй слово. Нардепка порівнює незавидне положення позафракційних народних депутатів з ситуацією в місцевих радах, де депутати не мають таких проблем, і задається питанням, чому таке обмеження прав народних обранців існує у вищому законодавчому органі.

Савчук наразі є єдиною, хто може виступати від імені легендарної політсили, що свого часу була найгаласливішою в парламенті. «Свободівка» вважає показовим та несправедливим: вона вимушена кожне право на виступ ледь не вигризати, а велика частка ноунеймів з монобільшості, маючи для цього більше можливостей, жодного разу ними не скористалися.

Якщо Вікторія Гриб є основним автором законопроєкту, то одним з головних його натхненників був Антон Яценко – рекордсмен виборів 2019 року серед мажоритарників за отриманим результатом. Він написав перший драфт проєкту – щоправда, його версія була значно звуженою у порівнянні з остаточним варіантом і регулювала тільки право на виступи позафракційних. Яценко пропонував, щоб електронна система «Рада» автоматично надавала право виступу одному із 17 позафракційних депутатів, нарівні з фракційними колегами. Така цифра взялася з кількості депутатів найменшої фракції, сформованої протягом першої сесії («Голос» на той момент мав у складі 17 депутатів – «Главком»).

«Через деструктивну позицію Стефанчука на початку війни позафракційним навіть не давали запрошення приходити в Раду, – доєднується до скарг колег на спікера Яценко. – Ми, як «мишки-норушки», дізнавалися, коли будуть засідання та іншу інформацію через колег. Потім створили групу у WhatsApp, де нас про щось інформують. Але це є штучним обмеженням прав і за законом про статус депутата, і за законом про регламент. Звісно, це не найбільша проблема сьогодні в Україні, але якщо ми хочемо мати законодавчий орган, який відповідає європейським традиціям, то не повинно бути таких дискримінаційних норм. Взагалі треба було раніше проблему владнати – ще до війни, але краще пізно, ніж ніколи. Навіть якщо в наступному парламенті не буде мажоритарки, все одно хтось з кимось посвариться, когось виженуть з фракцій і ці люди будуть тинятися самі по собі. Ну, так запроваджуйте тоді імперативний мандат, рабовласницький лад та виганяйте таких людей з парламенту – чого соромитися?»  

Чи піде більшість назустріч?

Звісно, дуже ймовірно, що цей «стогін» позафракційних нардепів залишить байдужою монобільшість. Якоїсь великої мотивації для неї підігравати колегам (зокрема, й тим, що зі скандалом залишали «Слугу народу») не проглядається. Особливо якщо врахувати, що серед підписантів законопроєкту є Дмитро Разумков. Ексспікер системно критикує екссоратників і владу взагалі та навіть має всередині фракції «Слуга народу» цілу групу лояльних до себе депутатів. Надавати зайву можливість для виступу з трибуни Разумкову та тій же Яцик – перспектива не надто приваблива.

Співрозмовники «Главкома» в керівництві «слуг» не приховують свого скепсису щодо ініціативи позафракційних. Але пояснюють це не стільки бажанням насолити колишнім, скільки більш благородними мотивами – системою майбутніх виборів, яка майже напевно не буде передбачати мажоритарки. Відповідно, і позафракційних, які обираються поза партійними прапорами, за такої системи просто не буде.

«На старті таких взагалі буде лише троє – члени президії, – прогнозує один з близьких президентських соратників. – Може, протягом скликання фракції трохи повиключають, але навіть з нашої великої фракції таких «відщепенців» набралося лише десь близько десятка. І взагалі – нам же обіцяють, що в майбутньому парламенті буде дуже моральна влада, тож звідки візьмуться позафракційні?»

Політолог Володимир Фесенко зауважує: проблема позафракційних існує не тільки в Україні, але якраз в історії західного парламентаризму скалося так, що саме організовані депутатські групи та фракції мають визначальні права у формуванні керівних органів парламенту та висуванні законодавчих ініціатив.

«У багатьох країнах окремі депутати взагалі не мають права законодавчої ініціативи, – зауважує експерт. – Але у нас ця проблема виникла, оскільки були і мажоритарка, і змішана система. Звідси частина депутатів були позапартійними. Маловірогідно, що це питання візьмуться вирішувати саме зараз, коли планується повернення до суто партійної системи структуризації парламенту. Та й навіщо більшості створювати прецедент та стимулювати всіляких «зрадників»? Якщо ви вже обрали для себе такий шлях – ну от і наслідки. Тим більше позафракційним навіть на міжнародний досвід не вдасться послатися».

Самі автори законопроєкту розуміють, що вмовити колег увійти в їхнє становище буде непросто. Вікторія Гриб стверджує: може, і не підіймала б це питання, якби була впевненість, що цей парламент вже завершує свої повноваження. В умовах же, коли його «термін придатності» невизначений, вона буде говорити з приводу підтримки своєї ініціативи з колегами з різних фракцій та груп. Антон Яценко ж обіцяє: якщо вимоги позафракційних і надалі будуть ігнорувати і навіть не виносити на обговорення, їхня маленька, але горда неформальна група може вдатися до блокування трибуни.

Павло Вуєць, «Главком»