Джордж Фрідман: Росіяни чесно сказали, що не мають наміру нападати на Україну. У них є «більша риба»

Якщо поглянути на всю поведінку Росії навколо України, то її стратегія нарешті стає зрозумілою – тією мірою, в якій щось може бути зрозумілим у геополітиці. Нарощування військ почалося кілька місяців тому. Згодом США та їхні союзники у НАТО зрозуміли, що щось може статися. Кілька тижнів тому росіяни висунули свої вимоги, вимагаючи НАТО не надавати Україні членство в альянсі та вивести зброю зі Східної Європи. Інакше кажучи, Москва хотіла повернутися до статус-кво, який вона мала до розпаду Радянського Союзу.

Таким чином з’явилося одне з пояснень поведінки росіян. Вимоги Москви створювали враження, ніби Україна та Східна Європа становлять унікальну загрозу для Росії, що зменшиться, якщо НАТО відійде звідти. Це просто неправда: ракети більше не повинні бути близько до цілей, щоб бути загрозою. Тому у цій вимозі було обмаль сенсу, за винятком одного випадку: Росії потрібна стратегічна глибина проти наземного нападу. Якою б малоймовірною ця загроза не була, вона первинна і внутрішня. Ця загроза дещо зменшиться, якщо НАТО відступить на захід, але вона буде майже усунена, якщо російські війська будуть зрештою розгорнуті на заході.

Проблема такого обґрунтування полягає в тому, що Росія добре знала, що США та їхні союзники відкинуть її вимоги.

Інша теорія полягала в тому, що Росія завжди мала намір вдертися в Україну. Вона хотіла, щоб Сполучені Штати відхилили її пропозицію, аби виправдати війну. Європейці загалом не хочуть війни, як і багато хто в Сполучених Штатах. Росіяни, можливо, вважали, що відмова від їхніх вимог викличе серйозне занепокоєння в Європі, та лише зацікавленість у Сполучених Штатах. Отже, якщо ми перенесемо фокус уваги з України, намір Росії міг полягати в тому, щоб просто розділити НАТО настільки глибоко, щоб це ніколи не можна було б виправити. Враховуючи, що європейці не бажають фінансово підтримувати альянс, що США не довіряють своїм союзникам у спільній відповідальності за ризики, і також враховуючи загальні економічні сили, що розривають Європу, Росії не потрібно докладати багато зусиль, щоб розділити альянс.

У цьому питанні важливою є Німеччина, фактичний лідер Європи. Зараз її економіка ослаблена обмеженнями на експортному ринку та внутрішніми дисбалансами через пандемію Covid-19. Одним зі стабілізуючих факторів її економіки стала надійність експорту російського природного газу, надійність, яку мав підвищити газопровід «Північний потік-2». Росія потребує прибутку від продажу до Європи загалом і Німеччини зокрема. Таким чином, дії Росії поблизу України створили головоломку. Німеччина – і насправді усі члени НАТО – потребують російської енергії, але не довіряють Росії. Війна може змусити Росію припинити експорт до Європи, надаючи Німеччині та іншим державам вибір між внутрішнім хаосом і довгостроковою безпекою з боку Росії. Росія не зробила жодного відкритого кроку, тому що ідея нападу є потужнішою, ніж фактична атака.

Це пояснило б, чому російські вимоги були призначені для їх відхилення, з утримуванням від вторгнення, в той час, як страх війни зростає. Ці вимоги мали спровокувати німецькі жести солідарності з НАТО, з одночасним терміновим пошуком рішення, яке змусить Росію відмовитися від таких вимог. Це пояснило б надзвичайне терпіння Москви в очікуванні на відповідь США, а також пояснило б обіцянку, що, попри зосереджені сили, війни не буде. Якщо НАТО, по суті, розпадеться, Росія матиме можливість створити нейтральну військову зону та економічну зону, невіддільною частиною (і головним постачальником енергії) якої вона є.

Єдина противага всьому цьому є те, на що ми зазвичай не звертаємо уваги в геополітиці: громадська думка. Повна відмова від російської пропозиції мала розділити США і створити загальні антиамериканські настрої в Європі. Поки що цього не сталося, попри те, що Росія загалом досить добре використовує соціальні та політичні розмежування для формування поведінки країн на свою користь.

Дії та пропозиції Москви мали на меті виставити США нерозумними. Проте в Європі поки що не виникло потужного антивоєнного руху, і розподіл думок у Вашингтоні залишається тим самим, що й раніше. Спрямування Європи в напрямку, якого хочуть росіяни, вочевидь, потребує підтримки суспільства. Це позбавило б уряди можливості для маневру, отже, це саме те, що потрібно Росії.

Це складне пояснення дуже складної комбінації маневрів. Росіяни вважають, що якщо НАТО розпадеться, то вони візьмуть на себе контроль над Україною без жодного ризику. Принаймні з точки зору Німеччини, переваги НАТО незрівнянні з перевагами доступу до природного газу. Німеччина ніяк не може цінувати НАТО за газ. Росія прийняла стратегію непрямого нападу, — спочатку послабити НАТО, можливо, смертельно, а потім очікувати, поки Україна впаде їй до ніг. Такі в них очікування, але Росія, як і інші країни, часто помиляється. Росіяни були абсолютно чесними, коли сказали, що не мають наміру нападати на Україну. У них є більша риба, яку потрібно підсмажити перед цим.

Переклад: Дмитро Івахненко, для «Главкома»
Першоджерело англійською