Річард Бренсон: Україна та Росія. Мої думки

Бізнес-лідери всього світу вкрай занепокоєні, спостерігаючи за збільшенням російських військ та техніки на українському кордоні. Вже протягом багатьох років цей конфлікт жевріє і періодично спалахує такими подіями, як незаконна анексія Криму в 2014 році. Однак ще ніколи за весь цей час не було більшого ризику повномасштабної війни на європейській землі – війни, яка, як і багато інших до неї, не служить справедливій чи законній меті.

Сьогодні кожному з нас важко приховати роздратування: у 2022 році, чим взагалі керується країна, спрямовуючи танки до кордонів іншої?

Я провів більшість свого дорослого життя, виступаючи проти того, що вважав несправедливими війнами нашого часу. У березні 1968 року я приєднався до десятків тисяч молодих людей на лондонській Трафальгарській площі, які влаштували демонстрацію проти війни у В'єтнамі – конфлікт, що швидко набрав обертів, забрав незліченну кількість життів, покалічив сотні тисяч дітей і дорослих та закінчився принизливою поразкою для США та їхніх союзників. 35 років потому я був серед мільйонів людей, які вийшли на вулиці на знак протесту проти вторгнення до Іраку — нерозважливих войовничих дій, що дестабілізували Близький Схід і зробили світ менш безпечним.

У 2014 році, коли наміри Путіна щодо України стали більш очевидними для решти світу, ми доклали всіх зусиль і мобілізували російських та українських бізнес-лідерів, мотивуючи їх виступити на захист мирного врегулювання конфлікту між країнами. Я пам'ятаю численні змістовні зустрічі та дзвінки з лідерами й експертами в галузі політики та бізнесу, завдяки яким ми почали краще розуміти, хто саме і чому підігріває цей конфлікт. Швидко стало очевидним те, що жоден з наших російських контактів, хоч і виступав проти військового вторгнення у приватних перемовинах, не бажав говорити про це публічно. Ми оприлюднили звернення, яке західні та українські бізнес-лідери охоче підписали, але, на жаль, нам не вдалося отримати жодного російського підпису, бо їхній страх перед репресіями з боку режиму був надто великим.

Утім, тоді й зараз ті, з ким я розмовляв, були однієї думки про те, що будь-яка війна між Росією та Україною матиме жахливі та руйнівні наслідки. Насамперед це ще більше ізолює країну-агресора та її президента від решти світу та руйнує російську економіку. Безсумнівно, це завдасть непомірної шкоди та страждань людям, молодим і літнім, які намагаються жити у мирі по обидва боки кордону. Як це часто буває, саме мирне населення буде знаходитися під основним ударом агресії. Кривава громадянська війна в Сирії, в якій російські війська та найманці відіграють жахливу роль, є яскравим нагадуванням про те, що поставлено на карту.

Це не той конфлікт, у якому президент Путін може перемогти у довгостроковій перспективі. Хоча, здається, його не надто бентежить, що світ думає про його геополітичні амбіції. А ось, що дійсно має його хвилювати, це те, якими будуть перспективи Росії у майбутньому. Прийде час і прості росіяни зрозуміють, що вони заслуговують на краще життя, особливо якщо ситуація досягне тієї точки, коли неминуче повстання українців, які захищають свої будинки, села та міста, викликає минулі спогади про поразку Радянського Союзу в Афганістані та її жертв: російських синів, братів і батьків.

Для бізнес-лідерів настав той момент, коли потрібно об'єднатися та відстояти суверенітет України. Навіть якщо ціна буде непомірною, ми всі повинні показати чітку позицію: одностороння агресія завжди є неприйнятною і світова ділова спільнота підтримає весь спектр санкцій проти будь-якої країни, яка намагатиметься порушити суверенітет іншої.

«Насправді факт в тому, що ніхто ніколи
нічому не навчився, слухаючи тільки себе».

Річард Бренсон

Переклад: Дарина Іващенко, для «Главкома»