Кадровий ярмарок у парламенті. Як «продали» Вітренка і «купили» Шкарлета

У четвер, 17 грудня, Верховна Рада спробувала заповнити кілька кадрових вакансій в уряді. У випадку з посадою міністра освіти це вдалось. Її обійняв Сергій Шкарлет, який вже керував відомством кілька місяців у статусі виконувача обов’язків. А от Юрія Вітренко, кандидату на посаду міністра енергетики, не пощастило. Депутати «збили» колишнього менеджера «Нафтогазу» на зльоті.

Нагадаємо, обидві ці посади до останнього часу обіймали виконувачі обов’язків. Але нещодавно прийняті парламентом норми унеможливлюють вічне перебування у статусі «в.о.». Тому уряд був змушений просувати призначення повноцінних міністрів через парламент.

Третє кадрове питання стосувалось очільника Міністерства аграрної політики. Відомство фактично створюється заново після того, як експеримент з його об’єднанням з Мінекономіки було визнано провальним. Очільником Мінагро став голова Держгеокадастру Роман Лещенко.

На цьому кадрові ротації у 2020 році ще не завершені. Напередодні до парламенту також надійшли заяви про відставки від міністра у справах ветеранів Сергія Бессараба та міністра екології Романа Абрамовського. Абрамовського, за останніми даними, «відговорили» від звільнення, а от Бессараба Рада таки позбавила повноважень. Голосування за його наступника – генерал-майора СБУ Юлію Лапутіну – заплановане на п’ятницю.

Ким же поповнився Кабмін сьогодні і чому найрезонансніше призначення Юрія Вітренка, який мав обійняти посади віце-прем’єра і міністра енергетики, провалилось?

Не зрослося

Кандидатура Вітренка і позиції, які він мав би обійняти в уряді, торкались інтересів багатьох впливових гравців, саме тому його персона викликала найбільші дискусії серед депутатів. І насамперед у провладній фракції. Посада міністра енергетики в Кабміні давно є вакантною – з квітня відомством у статусі «в.о» керувала Ольга Буславець. Сама вона родом з Донецька і вважалась креатурою Рината Ахметова. Кілька тижнів тому Буславець, яка так і не стала повноправним міністром, пішла з посади, але продовжила роботу міністерстві, а приставка «в.о.» перекочувала до її заступника Юрія Бойка.

Хватка та досвід Вітренка ні в кого особливих сумнівів не викликали. Він з 2002 року співпрацює з НАК «Нафтогаз України», звідки неодноразово йшов та повертався. В НАК він керував різними підрозділами та управліннями, був радником голови правління. Також є засновником інвестиційної компанії AYA Capital. «Y» в цій абревіатурі – початкова літера імені Вітренка, одне з «А» є відсилкою до імені ще одного співзасновника компанії – нинішнього голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва. Останній очолив НАК в буремному березні 2014-го, тоді ж в компанію в черговий раз повернувся Вітренко. Він займав посади директора з розвитку бізнесу та головного комерційного директора, а в 2018 році став виконавчим директором «Нафтогазу».

Парочка Вітренко-Коболєв асоціюється з судовою війною з «Газпромом». Вітренко першим оголосив про отримання Україною від російського газового монополіста $2,9 млрд на виконання рішення Стокгольмського арбітражу. Суд визнав, що російська сторона порушила перед «Нафтогазом» свої зобов’язання щодо обсягів транзиту українською територією. Така безумовна перемога була дещо змазана «комісійними», які за неї вимагав топ-менеджемент «Нафтогазу».  Коболєв з виграної у росіян суми отримав майже $8 млн, Вітренко – $6 млн. Проте Вітренко цим не задовольнився і подав до Печерського суду з вимогою виплатити остаток премії. Таку «жадібність» і одному, і іншому згадують при будь-якому зручному випадку. Не обійшлося без подібних претензій і під час розгляду кандидатури Вітренка в Раді, тим більше що наглядова рада «Нафтогазу» буквально на днях узгодила виплату колишньому співробітнику другої частини премії.

В липні Вітренко пішов з «Нафтогазу» у зв’язку зі скороченням його посади, причому сильно побивши горщики з Коболєвим. Він звинуватив колишнього шефа в непрофесійності та в тому, що той не навчився керувати «нормальним бізнесом», назвавши при цьому призначення Коболєва на посаду політичним. Також Вітренко натякнув на окремі домовленості Коболєва з Ігорем Коломойським з приводу державної компанії «Укрнафта», де олігарх фактично має блокпакет і підконтрольний менеджмент. Вітренко розповідав, що вже одного разу (в 2002 році) йшов з «Нафтогазу» через домовленості тодішнього президента країни Леоніда Кучми з Коломойським щодо створення вертикально-інтегрованої нафтової компанії.

Пікантність ситуації в тому, що Вітренко в 2019 році був головним перемовником з боку «Нафтогазу» в суперечці щодо спірних 2 млрд кубів газу і податкових боргів «Укрнафти» і домовлявся безпосередньо з Коломойським. Цей неоднозначний досвід дав свої плоди – зараз спробу призначення Вітренка в уряд пов’язували саме з інтересами цього олігарха.  Офіс президента зараз веде з Коломойським гру на багатьох фронтах, тож якби це призначення відбулося, можна було б говорити про нього як частину домовленостей. Зокрема, зі зниження впливу на уряд Ахметова. Близькі до Банкової політологи навіть розганяли меседжі, що посада першого віце-прем’єра в Кабміні для Вітренка – стартова перед прем’єрською.

Але саме «ахматівське» лобі приклало руку до того, аби кандидатура Вітренка не набрала необхідної кількості голосів в залі. На табло висвітилась цифра 186, з яких «слуги народу» дали лише 153. Показово, що утримався при голосуванні спікер Дмитро Разумков. Допомоги депутатських груп «За майбутнє» та «Довіра», які на двох докинули 30 голосів, не вистачило. Чи буде «дубль два» з просуванням Вітренка в уряд, ми побачимо вже, напевно, не в цьому році.

Інші ж дві кандидатури міністрів через парламент пройшли, хоча, як кажуть, зі скрипом.

Роман Лещенко

міністр аграрної політики (32 роки) 

Міністерство агрополітики ліквідували в 2019 році шляхом його злиття з міністерством економіки. Хибність такого підходу доволі швидко була визнана, і аграрне міністерство, яке має опікуватись ключовою експортною галуззю, вирішено було відновити.  Юрист за освітою Роман Лещенко до свого обрання в уряд був головою Держгеокадастру, відомства, яке саме по собі традиційно вважається ресурсним і корупціогенним. Тепер цей орган за дорученням президента займається передачею державних земель громадам.

Новий міністр занурений в аграрний бізнес з головою. В 2013 році він заснував консалтингову компанію «Український аграрний центр», яка, зокрема, спеціалізується на посередництві при купівлі-продажу агрокомпаній. Чиновник є засновником  та керівником групи компаній «Агродар», яке має земельний банк в три тисячі гектарів в Черкаській області. В 2015 році був обраний депутатом Жашківської районної ради від Радикальної партії Олега Ляшка.

Лещенко давно знаходиться у владній «колоді» – в жовтні минулого року Володимир Зеленський зробив його своїм уповноваженим в парламенті із земельних питань. Посада ця на той момент була дуже актуальною – Лещенко супроводжував відкриття ринку землі, яке викликало багато дискусій. З прибутків свого аграрного бізнесу він щедро фінансував пропрезидентську партію «Слуга народу» – так в березні минулого року пожертвував на її рахунки 1,6 млн грн. Також Лещенко не шкодує ресурсів на власний піар, тож до своєї нинішньої посади йшов цілеспрямовано.

Під час зустрічі з депутатами «Слуги народу» кандидат в міністри оголосив кілька напрямків своєї роботи у разі обрання: формування довгострокової стратегії розвитку аграрного сектору на 10 років, запуск Держреєстру отримувачів бюджетної підтримки, завершення реформування Держспоживслужби, розвиток зрошення та продовження земельної реформи. Представляючи кандидатуру Лещенка, прем’єр-міністр Денис Шмигаль зауважив, що Держгеокадастр за його керування вперше провів державний аудит та почав інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення.

До останнього ходили чутки, що на посаду аграрного міністра за свою лояльність Банковій розраховує «Батьківщина» – зокрема, називалось прізвище депутата цієї політсили Вадима Івченка. Але якщо такі плани у Юлії Тимошенко і були, поки вони відкладені до кращих для неї часів. За Лещенка проголосували 242 депутати: 193 «слуги народу», 20 – депутатів від «За майбутнє», 15 – «Довіри», 6 – ОПЗЖ, 2 – «Батьківщини» та 6 позафракційних. У своєрідному «пакеті» з голосуванням за Лещенка депутати прийняли відверто лобістський законопроєкт про зниження ставки ПДВ для аграріїв з 20 до 14%. І не будемо забувати, що з призначенням аграрного міністра, звільняється не менш «ласе» місце голови Держгеокадастру.

Уродженця Чернігівщини Сергія Шкарлета нарешті призначено міністром освіти, майже через пів року після того, як в червні уряд Дениса Шмигаля зробив його виконуючим обов’язки. «Випробувальний термін» затягнувся, але в нових реаліях подальше перебування у статусі «в.о.» стало для Шкарлета неможливим. Тож довелося дотискати його призначення у парламенті. В успішності цієї операції виникали великі сумніви, бо ця кандидатура не знаходила підтримки навіть в профільному комітеті (причому двічі).

Колишньому наймолодшому в країні ректору Чернігівського технологічного університету нагадують його минуле членство в Партії регіонів (був депутатом Чернігівської облради від «регіоналів»), потім – балотування вже від Блоку Порошенка та плагіат, знайдений в його наукових роботах. «Запозичення» в інших авторів були підтверджені етичним комітетом Національного агентства з питань забезпечення якості освіти та міжнародними експертами.

Під Кабміном регулярно відбувалися акції з вимогою відставки Шкарлета, відповідні листи до прем’єра спрямовували освітні організації, проти його призначення висловлювався науковий комітет Національної ради з питань науки і технологій. Очільник вищезгаданого агентства, яке спіймало Шкарлета на плагіаті, Сергій Квіт звинувачував в.о. міністра в намірах знищити цей орган. У «штики» сприймали кандидатуру Шкарлета попередня міністерка освіти Ганна Новосад, а також колишня перша заступниця міністра, а нині депутатка від «Голосу» Інна Совсун. Шкарлет всі ці закиди відкидав дуже просто: говорив, що проти нього ведеться замовна інформаційна війна.

До останнього було незрозуміло, чи знайде Шкарлет голоси на свою підтримку за такої кількості недоброзичливців навіть в рядах «слуг народу».  На відміну від того ж Вітренка, він мав підтримку з боку Офіса президента, а Володимир Зеленський свого часу навіть їздив до Чернігова, аби познайомитись з майбутнім міністром. Президент захищав Шкарлета перед депутатами, нагадуючи, що раніше всіх вчителів заганяли в Партію регіонів.

Цей фактор міг допомогти Шкарлету нашкребти мінімально необхідні для призначення 226 голосів. Складання ним присяги супроводжувалась вигуками «Ганьба!» через те, що це кадрове призначення не обійшлося без 20 голосів депутатів ОПЗЖ (також традиційно підставили плече «Довіра» та «За майбутнє»). Категорична ж проти виступала публіка, яку в «ОПЗЖешних» ЗМІ презирливо називають «соросятами». Підтримка Шкарлета проросійською фракцією дала останнім ще один аргумент називати нового міністра людиною одіозного ексміністра освіти часів Януковича Дмитра Табачника. В «Голосі» заявили, що під час голосування, де кожен голос був на рахунку, деякі нардепи «кнопкодавили» за відсутніх, і очікують реакції  спікера.

Закрити кадрові питання цього року депутати мають в п’ятницю, коли розглянуть кандидатуру голови малоцікавого для впливових груп Міністерства з питань ветеранів.