Розгром чи тріумф? Підсумки виборів для партії «Слуга народу»

«Ганьба», «провал», «розгром», «втрата сили бренду» – такою була перша реакція на результат партії влади на місцевих виборах, як тільки стали відомі попередні результати. Та коли стало відомо, що «слуги народу» взяли найбільшу кількість депутатських мандатів в місцевих радах всіх рівнів, опоненти не припинили сипати скепсисом. Мовляв, головне – не кількість депутатів, а хто реально контролюватиме владу.

Але коли в облрадах та міськрадах облцентрів поділили посади, виявилось, що «слуги» конкретно обставили тих, хто вже оголосив себе «реальними переможцями» цих виборів. Представники пропрезидентської партії очолили половину облрад в країні – 12. Порівняємо з результатами інших парламентських сил: «Європейська солідарність» вибила для себе керівництво трьох облрад, ОПЗЖ, «Батьківщина» та «Голос» – жодної. Плюс «слуги» отримали для себе чималу кількість посад заступників голів та секретарів міськрад.

Навіть у «ворожій» для себе Львівській області їм вдалося просунути свого представника у президію облради, хоча його кандидатуру голова цього органу від «Європейської солідарності» представляла, не приховуючи свого презирства. В Києві, де президентська сила продемонструвала відверто провальний результат, фактично два її представника приставлені заступниками до мера Віталія Кличка. Причому для «зелених» не існувало «табуйованих» партнерів для поділу влади в місцевих радах – серед них є і «ЄС», і ОПЗЖ, і «Батьківщина», і місцеві проєкти.

Як Офісу президента вдалося досягти таких, хай, можливо, і тимчасових, результатів? Відповідь на це питання особливо цікава, враховуючи риторику опонентів про те, що влада слабка, в ній розчарувались виборці, а місцеві еліти, посилені децентралізацією, чхати хотіли на центр.

Між «ЄС» та Опоплатформою

Потяг місцевих еліт до партії влади існував завжди, як би вона не називалась – Партія регіонів, «Наша Україна» чи Блок Порошенка. Адмінресурс, помножений на залежність місцевих бюджетів від субвенцій з центру, змушував регіональних князьків орієнтуватись на вітри зі столиці.  За минулого президента їхня лояльність забезпечувалась класичним методом «батога і пряника»: інтереси мажоритарників, що мали вплив на регіони, враховувалися на рівні парламенту під час різних голосувань, а коли ті занадто «пускалися берега», вмикався силовий ресурс. За нинішньої влади мляві губернатори, які змінюються як рукавички, не створюють ні враження ефективних менеджерів, ні потрібної комунікації між центром та регіонами. Залучення до владної команди таких «порошенківських» кадрів, як Валентин Резніченко, який очолив Дніпропетровську ОДА, – фактичне визнання Банковою свого безсилля.  

Проблеми на цьому фланзі засвідчила і зміна перед виборами куратора регіональної політики в Офісі президента – Сергія Трофімова на Кирила Тимошенка. Важко сказати, звідки у медійника Тимошенка з’явилися таланти політичного перемовника, але саме він в ручному режимі курував поствиборчі процеси. Доходило аж до нічних дзвінків кураторам місцевих «слуг» з різноманітними ультиматумами. «Тимошенко міг просто подзвонити з вимогами скасувати вже заплановану сесію, бо вони в Офісі ще щось «докручували», – розповідає один з них «Главкому». І зрозуміло, що контакти йшли не тільки, точніше геть зовсім не зі «своїми».

Хоча вважається, що місцеві вибори – більше «про комуналку», такі ідеологічні антагоністи як «ЄС» та ОПЗЖ, аби мобілізувати кожен свого виборця, використовували риторику, яка мало відрізнялася від парламентської кампанії. І помірковані на цьому фоні (а за версією недоброзичливців, просто безідейні) «слуги» цією ситуацією скористалися. На думку політолога Володимира Фесенка, одним з факторів, що підштовхнув «місцевих князьків» до альянсу з провладною партією в російськомовних регіонах стало небажання підсилювати позиції аж надто жвавих вихідців з партії любителів Путіна. Так, наприклад, відбулося на Харківщині та Одещині. В «перлині біля моря» місцевий осередок ОПЗЖ навіть випустив алармістську заяву, в якій звинуватив «слуг народу» в колаборації з партією Петра Порошенка та мером Геннадієм Трухановим. 

«Результат «слуг народу» в Одесі – це катастрофа, тим не менш, у них є ресурс влади, – каже нардеп Олексій Гончаренко, що курував кампанію «ЄС» в регіоні. – Конкретно на голову Одеської облради в Одесі могли претендувати тільки представники ОПЗЖ та «Слуги народу». Очевидно, що для мене та моїх соратників варіант з головою облради від ОПЗЖ був абсолютно неприйнятним. На цьому «слуги» і зіграли, бо допустити ОПЗЖ до керівництва регіонами країною – це поставити під ризик її національну безпеку. Так що це була класична ситуація вибору з двох зол».

А от, наприклад, в Київській облраді при розподілі місць в президії та комісіях «Слуга народу» змінила партнерів: вже в зв’язці з ОПЗЖ вона залишила з носом «Європейську солідарність». Тож в Офісі президента продемонстрували неабияку гнучкість. 

Адмінресурс, небажання мерів конфліктувати з центральною владою, обіцянки «ефективної комунікації» з депутатами-мажоритарниками – перераховує запоруки успіху провладної партії при перемовинах нардеп від ОПЗЖ Олександр Пузанов. «А найголовніше – обрані депутати місцевих рад від «Слуги народу» часто реально представляють інтереси місцевих еліт, які просто купили прохідні місця в списках «слуг», – підкреслює він. – І тепер таких «засланих козачків» призначають секретарями та головами комісій».

Дали порулити. Чи надовго?

«Слуг народу» просто пустили за спільний стіл – так метафорично описує нинішню конструкцію місцевих рад політтехнолог Андрій Золотарьов. Але загальні правила гри, на його думку, залишаться незмінними.

«У регіональних еліт завжди є питання, які дозволяють центру смикати їх за нитки. Так для них важливим є пріоритетне фінансування регіональних проєктів, задоволення «скромних побажань», – пояснює експерт. – Інша справа, що в деяких регіонах голови облрад від «слуг» мають дуже слабкий вигляд. Їх просто пустили за спільний стіл, десь навіть посадили по центру, але правила поведінки за цим столом лишились незмінними. Автономність та самодостатність місцевих еліт далі буде тільки посилюватись, хоча формально центр матиме там своїх представників. Наприклад, в Дніпрі на чолі облради «слуги» поставили свого криворізького хлопця, але, скоріш за все, реальний вплив там матиме Геннадій Корбан».  

Політолог Володимир Фесенко вважає, що засилля «слуг народу» серед керівництва облрад не можна пояснювати лише застосуванням адмінресурсу, бо він у Зеленського відверто слабкий у порівнянні з попередниками. На думку експерта, розуміючи, що тріумф 2019 року повторити вже не вдасться, на Банковій пішли на певні домовленості з місцевими елітами ще до виборів і зараз їхні результати лише оформились. А десь, як, скажімо, в Дніпрі, центральна влада зарила «сокиру війни» з місцевим керівництвом вже після виборів. «Місцеві клани традиційно делегують своїх людей в різні партії – наприклад, на Волині Ігор Палиця так робив і за минулої влади, і зараз. Тому на місцях і було легко домовлятись, – зауважує Фесенко. – Наприклад, в Харкові та Одесі мери домовлялися як з Порошенком, так і зараз з Зеленським, «ахметівці» також схильні до домовленостей. «Слуги» отримали крісла в керівництві рад, а натомість гарантували конструктивні стосунки з центральною владою. Це ж був бюджетний період, тож мова йшла про субвенції».

Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко в розмові з «Главкомом» згадує, що під час виборів акцент робився на тому, що  своя монобільшості в парламенті, свій президент та уряд дозволить фракціям «слуг» на місцях гуртувати навколо себе решту колег по місцевих радах, в першу  чергу, обласних. «І це часто є більш зрозумілим для місцевих політиків, аби разом вирішувати питання, – пояснює політик переваги такого формату. – До того ж, ми пропонували у керівництво рад кандидатури фахові та зрозумілі на місцях з відповідним досвідом, які не викликали особливих питань. Втім цілі, які ми ставили нашим партійним керівникам та головам ОДА, полягали в тому, аби не стільки щось сформувати навколо нас, а сформувати щось дієве. Бо ті губернатори, що працюють вже довго, дуже добре розуміли, як це працювати без згоди з облрадою».

Корнієнко підкреслює, що навіть в тих радах, де керівництво сформоване без участі партії влади, «слуги» не пішли в опозицію. Втім попри такий оптимістичний поствиборний розклад для «слуг народу» варто пам’ятати, що їх як «пустили за стіл», так і в будь-який момент можуть звідти попросити. Приводи для охолодження стосунків з місцевими елітами можуть бути різні. Наприклад, ради можуть влаштувати бунт проти центру на чутливій темі підвищення тарифів, яка зараз активно розкручується.

«Місцеві еліти можуть побачити різке ослаблення центральної влади, – моделює можливі варіанти Володимир Фесенко. – Можуть з’явитись конфліктні теми – поява чи в Офісі президента, чи в уряді людей, які захочуть проштовхнути свої інтереси в конкретних регіонах, що може вступити в протиріччя з інтересами місцевих».

Ще один фактор, про який не варто забувати, – наявність імперативного мандату. В деяких випадках неформальні більшості утворювались шляхом «тушкування», коли окремих депутатів просто перевербували під конкретні голосування. Найбільш яскраво це відбулося в Запорізькій облраді, де кілька депутатів вийшли з фракції «Слуга народу», та утворили свою. Позбавити «перебіжчиків» мандатів рішенням партійного керівництва за законом можна буде тільки через рік. Якщо ці процеси підуть досить активно, то доведеться домовлятися заново. І хтозна в якому стані на той час буде нинішня партія влади.

Павло Вуєць, «Главком»