Усі вакансії закриті. Досьє на чотирьох нових міністрів
Парламент затвердив нових членів Кабміну
Цього тижня, нарешті, відбувся давно очікуваний кадровий землетрус в уряді. Сам прем'єр Денис Шмигаль поки влаштовує президента, попри чутки, що під ніж можуть пустити весь Кабмін, цього не сталося. На своїх місцях залишилися навіть традиційні «кандидати на виліт» міністр юстиції Денис Малюська та міністр соціальної політики Марина Лазебна. Натомість полетіли голови Романа Абрамовського – міністра захисту довкілля та природних ресурсів, Олексія Любченка – першого віцепрем’єр-міністра – міністра економіки, Олега Уруського – віцепрем’єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості та Андрія Тарана – міністра оборони.
А от Олексій Резніков пішов з посади віцепрем’єр-міністра – міністра з реінтеграції тимчасово окупованих територій, аби отримати новий портфель. Він змінив Тарана на посаді глави Міноборони.
Інші ж вакансії зайняли міністри-неофіти. У Міндовкілля наразі призначено тільки виконувача обов’язків. З великого числа претендентів поки зупинилися на людині «з системи» – заступникові міністра Руслані Стрільці, який багато років очолював департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської області. Вважається, що його кандидатуру просував впливовий земляк – заступник голови Офісу Кирило Тимошенко. Тепер відкрите питання – скільки Стрілець протягне у статусі «в.о.».
А от всі інші члени уряду були призначені «повноцінно». Якщо звільнення вже колишніх міністрів підтримали і монобільшість, і опозиція, то у призначенні нових «слуги» могли розраховувати лише на підтримку груп-сателітів – «Довіру» та «За майбутнє». Так і сталося.
Хто ж увійшов в уряд і замінив звільнених міністрів, які не виправдали «високої довіри»?
Олексій Резніков, міністр оборони (55 років)
Як вже зазначалося, Резніков – єдиний зі звільнених міністрів, який просто пересів з одного крісла в інше.
Народився у Львові. Випускник юридичного факультету Університету імені Франка. Багато років займався адвокатською діяльністю. Був засновником та партнером у кількох юридичних компаніях: зокрема, мав спільну справу зі своїм давнім другом та нинішнім депутатом від «Батьківщини» Сергієм Власенком. Разом у 2014 році вони захищали інтереси «помаранчевого» кандидата на посаду президента Віктора Ющенка у Верховному Суді.
Цікаво, що політична кар’єра Резнікова протягом довгого часу була пов’язана з мером Києва Віталієм Кличком. З останнім в Офісу президента нині дуже напружені стосунки ще з моменту «коронації» Володимира Зеленського. Кличка послідовно намагаються позбавити повноважень голови Київської міськадміністрації.
Резніков за Кличка був і секретарем міськради (фактично «правою рукою»), і його заступником як голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень. Відповідав за проведення в столиці конкурсу «Євробачення» та фіналу футбольної Ліги чемпіонів. До речі, Резніков – не єдиний член урядової команди, який свого часу працював з Кличком. Є ще Павло Рябікін, який несподівано став важливим елементом команди Зеленського.
Резніков, як міністр із питань окупованих територій, брав безпосередню участь у перемовинах Тристоронньої групи щодо Донбасу, але вони давно більше нагадують сидіння в окопах. Серйозних зрушень там не відбувається, особливо після того, як спілкування повністю перейшло в онлайн-режим через «ковід» та специфічну позицію Мінська.
Невдоволення попередником Резнікова в Міноборони (Тараном) зріло давно. Джерела в оточенні нового міністра розповідають, що Резнікову очолити міністерство пропонували мінімум три рази, бо цього хотів особисто президент, але погодився він лише зараз. Серед завдань, що поставлені перед Резніковим, – провести аудит та інвентаризацію відомства, розібратися з державним оборонним замовленням, вибудувати автоматичну систему управління та вирішити певні кадрові питання.
На Банковій дуже сподіваються на таланти нового міністра як перемовника – і в плані комунікації з зовнішніми партнерами, і з Генштабом, з яким раніше міністерство, скажімо м’яко, не завжди могло знайти спільну мову.
Щодо бізнесу Резнікова, то, за даними ресурсу Youcontrol, в листопаді 2018 року він поновив юридичну практику як партнер «Юридичної фірми «Астерс». Його дохід у зазначеній компанії у 2019 році склав понад 20 млн грн, у 2020-му – близько 10 млн грн. На цей момент Резніков не контролює комерційні структури в Україні, але є співвласником двох офшорних компаній, що зареєстровані на Британських Віргінських островах.
Ірина Верещук – віцепрем’єр – міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій (41 рік)
Нардепка від «Слуги народу» довгий час навіть не приховувала, що претендує на посаду голови Міноборони. Але кадрова політика нинішньої влади така непередбачувана, що в результаті депутатка не отримала бажане крісло, а всілася в те, яке їй залишив, Резніков – власне, новий міністр оборони.
Верещук – колишній мер Рави-Руської від партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка (2010–2015 рр.), як і її попередник, вивчала правознавство в Львівському університеті імені Франка. Окрім цього, вона навчалася у Військовому інституті при Нацуніверситеті «Львівська політехніка», де отримала кваліфікацію референта-перекладача та офіцера військового управління. У Верховній Раді Верещук входила до комітету нацбезпеки та оборони – це, зокрема, і було приводом для припущень, що вона очолить саме Міноборони. Жінка на цій посаді за нинішніх воєнних умов – це було б нестандартно і в стилі Зеленського.
Але на Банковій зробили інший вибір, хоча й пересунули Верещук з позиції рядового депутата на позицію міністра. Напевно, так оцінили те, що депутатка не шкодувала ресурсів на власну розкрутку і була одним з найбільш впізнаваних облич та спікерів «Зе-команди».
Першим серйозним іспитом для Верещук було балотування в мери Києва, але помилкова стратегія та, власне, результат «Слуги народу» на місцевих виборах в столиці були визнані провальними. Кандидатка від пропрезидентської сили, в кампанію якої були вкладені величезні гроші, запам’яталася висловлюваннями про безглуздість побудови метро на Троєщину та екстравагантними рекламними роликами в стилі Мері Поппінс. Своє фіаско Верещук пояснювала прорахунками та інтригами тодішнього голови київського штабу Миколи Тищенка, якого наразі відправили подалі від Києва рятувати «слуг народу» на Закарпатті.
Проте за умов кадрового голоду Банкова не може особливо перебирати, тим більше, бійцями, що вже «набили гулі». Верещук вже пообіцяла, що одним з її перших кроків на новій посаді буде проведення аудиту законопроєктів і законів, які мають діяти, але чомусь не діють, та рішень РНБО, що введені в дію президентськими указами, зокрема, «Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території». Новий міністр обіцяє зробити міністерство «генератором м’якої сили» у роботі з окупованими територіями.
Резніков був першим заступником голови української делегації в Тристоронній контактній групі, але вже відомо, що замінить його не Верещук, а заступник голови делегації – нардеп Олександр Мережко. І якщо той же Резніков був офіційним представником України в ТКГ ще до призначення в уряд, то новому міністру доведеться «входити» в роботу відомства майже з нуля. «Верещук, як добре хтось підмітив, це такий абітурієнт, який подає заяви в усі виші одразу, – сміється співрозмовник «Главкому» в уряді. – Ну, побачимо, на що вона буде здатна».
За 2020 рік Верещук заробила майже 576 тис. грн, з яких 503 тис. за основним містом роботи у Верховній Раді, інше – дохід від педагогічної діяльності. Її чоловік – Михайло Кухаренко – задекларував трохи більше мільйона гривень зарплати. На нового міністра спільно з родичами записані дві квартири у Львові, по одній – у Раві-Руській, де вона була мером, та у Броварах Київської області. У Раві-Руській у Верещук також є три земельні ділянки. В банку вона тримає 143,5 тис. грн, а готівкою – 160 тис.грн та $11 тис. Їздить на Toyota Сamry 2018 року випуску.
Зауважимо, що свого часу Верещук була керівницею Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик. ЗМІ повідомляли, що він фінансувався народними депутатами від ОПЗЖ Віктором Медведчуком та Тарасом Козаком, проти яких наразі Радбезом накладені санкції. Медведчук – під арештом, Козак – взагалі в бігах. Але, судячи з росту Верещук по кар’єрній сходинці, ці потенційні зв’язки президента не лякають.
Юлія Свириденко – перший віцепрем’єр – міністр економіки (35 років)
Попередник Свириденко – колишній головний податківець Олексій Любченко – непогано починав в уряді, навіть бачив себе в ролі майбутнього прем’єра, але не дуже добре завершив. Національне антикорупційне бюро та Служба безпеки напередодні звільнення міністра провели обшуки в його домі за підозрою в причетності до податкових «скруток». Причетність Любченка до різноманітних тіньових схем ще треба з’ясувати слідству, але йому заздалегідь була знайдена заміна.
Юлія Свириденко – родом з Чернігова, перейшла до нинішньої владної команди у спадок від минулої. Свириденко завершила з відзнакою Київський торговельно-економічний університет за спеціальністю «менеджмент антимонопольної діяльності». З 2015 року, ще за часів президентства Порошенка, вона працювала на різноманітних керівних посадах у Чернігівській облдержадміністрації, була першим заступником голови ОДА, а у 2018 році протягом кількох місяців виконувала обов’язки голови.
Головою Чернігівської ОДА в той час був Валерій Кулініч. Youcontrol нагадує, що після роботи в обладміністрації Свириденко працювала директором ТОВ «Сідко Україна», що спеціалізується на виробництві кормів для диких птахів і займається переробкою органічної продукції. Співвласниками цієї компанії є якраз Кулініч та діючий мер Чернігова екс-нардеп Владислав Атрошенко.
Таланти Свириденко виявилися затребуваними і за президентства Володимира Зеленського, який не міг похвалитися різноманіттям якісних кадрів. У вересні 2019 року її було призначено на посаду заступника міністра, а з липня 2020-го – першого заступника міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. На самому початку це об’єднане в рамках експерименту міністерство очолював Тимофій Милованов, який і привів Свириденко до уряду.
«Милованов був більше теоретик, любив влаштовувати усілякі презентації і все таке, а Юля фактично робила всю «чорнову» роботу, на ній все висіло, – розповідають джерела в уряді. – Вона суперсистемна, швидко думає, вміє спілкуватися з бізнесом, має досвід залучення інвестицій у Чернігові. І точно не краде і не замішана в схемах, а це було вкрай важливо при призначенні. Коли Милованов пішов з міністерства, то радив її в Офіс президента Єрмаку заступником. На Банковій якраз провисав економічний напрямок і їм потрібен був дуже працездатний «апаратчик».
В Офісі глави держави Свириденко також зарекомендувала себе непогано. Так, президент призначив її головою Ради з питань сприяння розвитку малого підприємництва. І коли постало питання заміни Любченка, на якого скаржилися депутати провладної фракції через брак комунікації з міністром, над варіантами особливо не думали.
Павло Рябікін – міністр з питань стратегічних галузей промисловості (56 років)
«Павло на хвилі пошуку кадрів пройшов всі HR-відбори, перевірку поліграфом, лишалося тільки зрозуміти, куди його призначити», – так пояснюють у монобільшості нову кадрову віху Рябікіна. Раніше йому нібито пропонували очолити інші проблемні міністерства – екології та соцполітики, – але він відмовлявся. І от вже для колишнього голови митниці, нарешті, знайшли місце в уряді. Щоправда, приставку «віцепрем’єр», яка була у попередника, у нього забрали.
Це вже не перший похід Рябікіна у Кабмін: у 2005-2006 роках він обіймав посаду заступника міністра транспорту та зв’язку.
Новий міністр – юрист-міжнародник за освітою, закінчив Київський університет ім. Шевченка й аспірантуру там же. Якийсь час працював адвокатом та юрисконсультом, а потім занурився в політику. У 2000 році обрався до Верховної Ради третього скликання як безпартійний по округу в Миколаївській області. такий само трюк повторив у 2002-му, коли за три роки встиг поміняти кілька фракцій та груп – від «Єдиної України» до «Нашої України». В останній був членом Ради партії.
Після нетривалої роботи послом України в Данії у 2012 році Рябікін повернувся до парламенту – цього разу вже не по мажоритарці, а за списками партії «Удар Віталія Кличка». Співпрацю з Кличком продовжив в Київській держадміністрації, де протягом року був його заступником. У 2017 році Рябікіну знайшли нову іпостась – посаду гендиректора аеропорту «Бориспіль». Навколо аеропорту постійно витає стійкий корупційний шлейф, але Рябікін під час своєї каденції уникнув серйозних скандалів. Згадати можна хіба що його війну з тодішнім міністром інфраструктури Володимиром Омеляном, який вимагав звільнення директора головного аеропорту країни за зрив перемовин з лоукостером Ryanair.
Проте «скелетів у шафі» у нового міністра вистачає. За даними ексжурналіста Сергія Лещенка Рябікін був партнером по бізнесу таких одіозних персонажів як Сергій Льовочкін, Дмитро Фірташ та Микола Мартиненко. Разом з Льовочкіним та Фірташем Рябікін контролював комплекс відпочинку «Маячок», а з Мартиненком його пов’язувало створене у Швейцарії підприємство, яке очолював Рябікін.
Перспективний юрист став відомим у політичних колах як представник інтересів впливового свого часу бізнесмена ексголову правління НАК «Нафтогаз» Ігоря Бакая, який давно перебуває в Росії. Бакай був причетний і до становлення спортивної кар’єри братів Кличків. В 2018 році із програма «Гроші» випустила сюжет про заміську садибу Віталія Кличка під Києвом, оренда якої була записана на структури, близькі до Рябікіна.
В 2019-му тодішній голова аеропорту потрапляв в поле зору НАЗК – виявилося, що він «забув» вказати дані про корпоративні права та майно на загальну суму більше 10 млн грн.
Незважаючи на це, Рябікін став у нагоді і нинішній владі – рік тому його кинули рятувати ситуацію на митниці, де керівники змінювалися як у калейдоскопі.
Нинішнє призначення Рябікіна можна розглядати ще й як спробу утворити синергію цього міністерства з міністерством оборони, яке очолив його давній знайомий по «кличківській» команді Олексій Резніков. Зокрема, в частині державного оборонного замовлення, проблеми з яким не приховуються.
Павло Вуєць, «Главком»