Найкращий учитель року Олександр Жук: В іншій країні я був би ніким

Три вчителі з України стали лауреатами премії Global Teacher Award, участь у якому брали представники зі 110 країн. Нагороду отримали:

• учитель інформатики Олександр Жук
• вчителька початкових класів Тетяна Дуцик
• викладачка аграрного ліцею Ганна Бут

«Це велика честь отримати міжнародну нагороду. Я завжди радий бачити прапор нашої держави на такому рівні. Пишаюся тим, що працюю вчителем в Україні», – написав 32-річний педагог Олександр Жук у Facebook.

У 2018-му Олександр Жук отримав нагороду Global Teacher Prize Ukraine. Коли він став найкращим вчителем країни, йому було 29 років. У 2019-му його відзначили серед Топ-10 новаторів, які змінюють Україну та світ.

Жук працює вчителем інформатики з дітьми з порушеннями слуху в Запорізькій школі-інтернаті «Джерело». Він має чотири вищі освіти, знає мову жестів, захоплюється сальсою та подорожами. В інтерв’ю «Главкому» викладач розказав, як йому вдається ставати кращим з кращих педагогів.

«Англійській мене навчили діти»

Ви вже вдруге стаєте лауреатом премії Global Teacher Award, вперше це сталося у 2018 році. У чому ваш секрет?

Я насолоджуюся життям, не віддаю себе до останку тільки освіті. Є родина, з якою дуже важливо проводити час. Тоді утворюється необхідний баланс. У мене є правило: не брати роботу додому. Я краще залишуся довше на роботі, ніж принесу частину роботи додому. Звісно, бувають винятки, але вони трапляються дуже рідко.

Після 2018 року я почав розуміти, чого хочу. Я побував у різних країнах, побачив різні моделі освітнього процесу, приблизно зрозумів, що може працювати у нас.

В Україні ставлення дітей до вчителя буває зневажливим. Освітній омбудсмен в інтерв’ю «Главкому» пояснював це тим, що батьки дозволяють собі обговорювати педагога у присутності дітей. Як ви справляєтеся із проявами зневаги?

Таке буває. Приміром, діти інколи можуть почати використовувати дорослі висловлювання у мій бік, називати за прізвищем. Я кажу, що не проти того, як про мене говорять у родині, там можуть і про мене, і про когось ще говорити що завгодно. Але я наголошую дітям, що вони прийшли у заклад, де повинні поважати мене, де я не хотів би чути такі вислови. За межами закладу можуть говорити, як хочуть. Водночас кожна думка важлива, навіть якщо вона перебільшена. Критику потрібно враховувати.

Навряд вчителем року може стати просто викладач – скоріше, педагог, якому діти довіряють. Чи приходять учні до вас зі своїми особистими проблемами?

Я не супервикладач інформатики. І навіть не досягаю рівня деяких знайомих колег. Існує специфіка навчального закладу, де я працюю, – тут програма трохи легша за стандартну. Тож інколи я відчуваю, що розслабляюсь і акцентую на практичних моментах.

Я б сказав, що навчаю дітей жити. Багато часу ми проводимо з дітьми у позаурочній діяльності. Бувають моменти, коли хочеться закрити двері та просто посидіти 10 хвилин перерви у тиші. Але у цей час часто діти заходять за порадами чи просто поспілкуватися. Звичайно, від цього втомлюєшся, але водночас і отримуєш задоволення, насичуєшся їм, бо є можливість допомогти дитині, направити її.

Чи було у вас відчуття під час карантину та переходу на дистанційку, що ви не можете дати дітям стільки знань, скільки могли б у класі?

Такої проблеми не було. Я працюю у спеціальному закладі освіти, ми переходили на онлайн-формат лише один раз – під час першого карантину. Було важко переорієнтуватися, бо я перед тим ніколи з дому не працював. Я взагалі ніколи так багато часу вдома не проводив.

Ви добре знаєте англійську – принаймні, послуговуєтеся нею у Facebook…

Я б сказав, що орієнтуюся у мові. Подавався на закордонні проєкти. По-перше, щоб подорожувати, а по-друге, щоб переймати досвід і деякі моменти використовувати у своїй практиці. Без знання мови їздив у табори, на зустрічі в англомовні країни. На практиці і підтягував мову. По суті, англійській мене навчили діти.

«У мене було багато можливостей виїхати з країни»

Ви побачили світ, знаєте англійську, у вас універсальний, скрізь потрібний фах. Чи задумувалися ви коли-небудь змінити країну проживання?

Категорично відкидати таку вірогідність не буду, але все-таки я б хотів лишитися тут. У мене було багато можливостей виїхати з країни. Моя стратегія життя націлена на те, щоб викладатися в Україні. В іншій країні я був би зараз ніким, там мене не знають, це психологічно важко. Тут вже є якийсь статус. Хочеться до 60 років, до пенсії, вже піти на заслужений відпочинок, я зараз над цим працюю.

У вас є діти?

Так, вік – один рік.

На що б ви звертали увагу при виборі вчителя, школи для власної дитини.

Одразу скажу: вже обрав. Я просто знаю цю людину. Для мене абсолютно не мають значення вікові критерії: чудовим педагогом можна бути і у 80, і у 20. Дивишся на людину – і розумієш, чи хочеш, аби вона викладала у твоєї дитини, чи ні.

Для мене важливо, щоб у викладанні не було «радянських моментів»; нова українська школа дуже відрізняється від підходів, які практикували раніше. Я б волів, щоб моя дитина розвивалась у тих предметах, які їй даватимуть, які будуть подобатися.

Якщо, скажімо, математика не піде – то, можливо, у старших класах вона буде їй непотрібна? Для чого перенасичувати дитину зайвою інформацією? Хоче малювати – нехай іде малює. Однак і тут мають бути певні норми – прибрати такі важливі предмети, як, наприклад, українська мова, не можна.

Наталія Сокирчук, «Главком»

Всі фото: Facebook Олександра Жука