Не Ваня, Вася і Петя... Філологиня пояснила українцям, як уникнути зросійщення їхніх імен

Під час тривалого перебування України у складі російської імперії та СРСР нам навʼязали московські форми жіночих та чоловічих імен
ілюстрація: Ольга Васильєва/Facebook

«Толіки» й «Віталіки» – це суржикізми та наслідок зросійщення, стверджує Ольга Васильєва

В українських іменах, на відміну від росмійських, немає суфікса -ік. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. Це правило нагадала філологиня, українізаторка, літературна редакторка Ольга Васильєва на своїй сторінці у фейсбуці.

Фахівчиня розповіла, що на Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (її чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи – Толіком. «Толіки» й «Віталіки» – це суржикізми та наслідок зросійщення, стверджує Ольга Васильєва.

Вона нагадала, що розмовні (не паспортні) форми в українські мові такі:

  • не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;
  • не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
  • не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;
  • не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
  • не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
  • не Паша, а Павлик або Павлусь;
  • не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
  • не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
  • не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
  • не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
  • не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
  • не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
  • не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик;
  • не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;
  • не Нікіта, а Микитка або Микитко;
  • не Коля, а Миколка або Колькó;
  • не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
  • не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;
  • не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;
  • не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
  • не Жора, а Горко або Гошко;
  • не Гера, а Германко або Герко;
  • не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
  • не Дєня, а Дениско або Денько‌;
  • не Тьома, а Артемко або Темко;
  • не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
  • не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько;
  • не Марік, а Марик або Марко;
  • не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
  • не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
  • не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
  • не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
  • не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
  • не Толя чи Толік, а Толик або Только;
  • не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
  • не Вітя, а Вітик або Вітько;
  • не Федя, а Федусь або Федько‌;
  • не Вова, а Володик або Володько;
  • не Сєрьожа, а Сергійко;
  • не Кірюша, а Кирилко;
  • не Ігорьоша, а Ігорко;
  • не Глєбушка, а Глібко;
  • не Іллюша, а Ілько‌;
  • не Льова, а Левко‌;
  • не Сєва, а Севко.

«Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років», – підкреслила філологиня.

Вона пояснила, що під час тривалого перебування України у складі російської імперії та СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо – чоловік і Вася – жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша»/«Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра – це Саня, Санда або Леся, а Женя – Ївга, Геня або Євгенка).

В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які, на думку Ольги Васильєвої, потребують заміни:

  • Наташа – Ната, Наталка, Наталя;
  • Маша – Маруся, Марічка, Марійка;
  • Даша – Дара, Даруся, Дарця;
  • Глаша – Глафа, Глафця;
  • Катюша – Катруся, Катря, Катеринка;
  • Іріша – Іруся, Іринка; Орися, Оринка;
  • Ксюша – Ксеня.;
  • Анюта – Ганнуся, Ганя, Ганця;
  • Альона – Олена;
  • Крістіна – Христина, Христя.

«Ганна – ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені – Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?», – пояснила редакторка.

Нагадаємо, в умовах воєнного стану питання державної мови набуло ключового значення, а кожне українське слово – внесок у перемогу України. Про це заявив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, вітаючи українців із Днем української писемності та мови, який відзначався 27 жовтня. За його словами, це свято – важливий чинник консолідації українців, збереження культурної спадщини та зміцнення національної ідентичності.