Не Ваня, Вася і Петя... Філологиня пояснила українцям, як уникнути зросійщення їхніх імен
«Толіки» й «Віталіки» – це суржикізми та наслідок зросійщення, стверджує Ольга Васильєва
В українських іменах, на відміну від росмійських, немає суфікса -ік. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. Це правило нагадала філологиня, українізаторка, літературна редакторка Ольга Васильєва на своїй сторінці у фейсбуці.
Фахівчиня розповіла, що на Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (її чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи – Толіком. «Толіки» й «Віталіки» – це суржикізми та наслідок зросійщення, стверджує Ольга Васильєва.
Вона нагадала, що розмовні (не паспортні) форми в українські мові такі:
- не Ваня, а Ванько, Іванко або Івась;
- не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
- не Юра, а Юрко, Юрчик або Юрась;
- не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
- не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
- не Паша, а Павлик або Павлусь;
- не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
- не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
- не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
- не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
- не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
- не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
- не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик;
- не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько;
- не Нікіта, а Микитка або Микитко;
- не Коля, а Миколка або Колькó;
- не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
- не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;
- не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;
- не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
- не Жора, а Горко або Гошко;
- не Гера, а Германко або Герко;
- не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
- не Дєня, а Дениско або Денько;
- не Тьома, а Артемко або Темко;
- не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
- не Вася, а Василько, Васьо або Васько;
- не Марік, а Марик або Марко;
- не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
- не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
- не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
- не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
- не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
- не Толя чи Толік, а Толик або Только;
- не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
- не Вітя, а Вітик або Вітько;
- не Федя, а Федусь або Федько;
- не Вова, а Володик або Володько;
- не Сєрьожа, а Сергійко;
- не Кірюша, а Кирилко;
- не Ігорьоша, а Ігорко;
- не Глєбушка, а Глібко;
- не Іллюша, а Ілько;
- не Льова, а Левко;
- не Сєва, а Севко.
«Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років», – підкреслила філологиня.
Вона пояснила, що під час тривалого перебування України у складі російської імперії та СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо – чоловік і Вася – жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша»/«Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра – це Саня, Санда або Леся, а Женя – Ївга, Геня або Євгенка).
В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які, на думку Ольги Васильєвої, потребують заміни:
- Наташа – Ната, Наталка, Наталя;
- Маша – Маруся, Марічка, Марійка;
- Даша – Дара, Даруся, Дарця;
- Глаша – Глафа, Глафця;
- Катюша – Катруся, Катря, Катеринка;
- Іріша – Іруся, Іринка; Орися, Оринка;
- Ксюша – Ксеня.;
- Анюта – Ганнуся, Ганя, Ганця;
- Альона – Олена;
- Крістіна – Христина, Христя.
«Ганна – ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені – Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?», – пояснила редакторка.
Нагадаємо, в умовах воєнного стану питання державної мови набуло ключового значення, а кожне українське слово – внесок у перемогу України. Про це заявив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, вітаючи українців із Днем української писемності та мови, який відзначався 27 жовтня. За його словами, це свято – важливий чинник консолідації українців, збереження культурної спадщини та зміцнення національної ідентичності.