25 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. Шлях політика та обставини загибелі

Сьогодні 25-ті роковини трагічної загибелі українського національного лідера, голови Народного Руху України – В'ячеслава Чорновола. 25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі на шосе біля Борисполя.

Розслідування справи і досі не завершили. Родичі та колеги вважають, що аварія була спланованим убивством.

Сьогодні, 25 березня 2024 року, у день роковин загибелі, біля пам'ятного знака В'ячеславу Чорноволові проводять захід.

Дитинство та молодість публіциста та політика

В’ячеслав Чорновіл народився у 1937 році на Черкащині в сім’ї вчителів. Його батько походив з давнього козацького роду, а мати належала до роду меценатів Терещенків.

Попри радянські заборони його батьки берегли українські традиції: відзначали Різдво, Великдень, пекли паски, робили кутю та крашанки.

1955 року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Коли він приїхав до Києва, то був неприємно вражений кількістю зросійщеного населення.

 «Чорновіл почав політизуватись під час навчання на факультеті журналістики Київського університету, його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму вразило, що в столиці України «вовком дивляться, коли ти говориш українською». У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української мови викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі», – пише Василь Деревінський у книзі «В’ячеслав Чорновіл.

З липня 1960 до травня 1963 року В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім – старшим редактором передач для молоді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Громадська діяльність та ув'язнення

Згуртувавшись з однодумцями для боротьби проти комуністичного режиму, молоді активісти почали організовувати протестні акції.

4 вересня 1965 року Чорновіл виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.

Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки. Чорновіл не скорився – він спрямував свою енергію на боротьбу з режимом. Молодий журналіст починає писати публіцистику та розповідати про політичні репресії, а незабаром, і сам стає їх жертвою. Спочатку він отримав кілька місяців виправних робіт за відмову свідчити проти братів Горинів, а 1967-му – 3 роки за публіцистику.

Після звільнення з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В'ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.

1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні.

Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.

Після звільнення у 1979 році Чорновіл приєднався до руху правозахисників – Української Гельсінської Групи. За кілька місяців дисидента вкотре заарештували. Цього разу комуністи підійшли до питання творчо та придумали звинуватити Чорновола у спробі зґвалтування. За фальсифікованим звинуваченням українець отримав новий вирок – п'ять років колонії. На знак протесту у ході процесу Чорновіл тримав 120-денне голодування.

З п'яти років Чорновіл відбув три, у 1983-му його звільнили за протестом прокурора Якутської АРСР, але заборонили повертатися до України. Втім, у 1985 році, коли до влади в СРСР прийшов Горбачов, Чорноволу дозволили повернутися на батьківщину

За активну журналістську та правозахисну діяльність Чорновіл відбув понад 15 років таборів. Переповідають, що якось на допиті слідчий запитав у Чорновола, якби існувала незалежна Україна, якої так прагне допитуваний, то ким би він там був.

«Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив», – говорив В’ячеслав Чорновіл.

Діяльність у незалежній Україні

1991 року Чорновіл пішов на президентські вибори. У своїй програмі він робив акцент на формуванні соціальної ринкової економіки, що передбачало роздержавлення і приватизацію підприємств, відродження українського села, бо вважав, що «українська держава виросте на українському чорноземі».

На виборах першого президента України 1 грудня 1991 року переміг колишній комуністичний лідер Леонід Кравчук. Він отримав майже 62% голосів виборців, а Чорновіл – лише 23,27%.

У ході президентської кампанії «сарафанне радіо» розповідало про заборону російської мови та подальший геноцид російськомовного населення, Чорновола прирівнювали до Петлюри та Бандери (в СРСР це були чи не найбільші «вороги»). Тоді ж вперше в сучасній історії України було запущено технологію штучного поділу на «Схід» та «Захід».

За словами його дружини Атени Пашко, на свій програш він відреагував так: «Програв не я. Програла Україна».

Загибель

В одному з інтерв’ю В’ячеслав Чорновіл говорив, що хотів би піти з життя «миттєво, на льоту». Його передбачення справдилося. 25 березня 1999-го він загинув ув автокатастрофі на шосе біля Борисполя. 

Низка питань щодо загибелі В’ячеслава Чорновола та аварії залишаються досі без відповіді. Автівка політика врізалась у навантажений зерном «КамАЗ» із причепом, який почав розвертатися посеред траси.

Попрощатися з ним прийшло до 200 тисяч людей. Труна з тілом стояла в Київському будинку вчителя (колись там засідала Центральна Рада), а черга охочих вшанувати загиблого простяглася аж до Хрещатика. Поховали В’ячеслава Максимовича Чорновола на Байковому кладовищі.

Чорновіл стояв біля витоків руху українських «Шістдесятників» та разом зі Стусом, Світличним, Дзюбою, Сверстюком, Горською та іншими став символом боротьби проти тоталітаризму.

Нагадаємо, у місцевості міста Буча на Київщині – Лісовій Бучі – внаслідок ворожих обстрілів знищено архів українського політичного діяча, дисидента й журналіста В’ячеслава Чорновола. Також втрачено всі книжки із його колишнього фонду.