Боєць ЗСУ пробув на позиції 388 днів і місяць пішки виходив до своїх

388 днів на позиціях під постійними обстрілами, нестача води, ворожі дрони й мінометні атаки. А потім – місяць пішки до своїх. Військовослужбовець Сергій із позивним Піка пережив те, що важко уявити в цивільному житті. Як інформує «Главком», історію бійця розповіла 101 окрема бригада охорони Генерального штабу ЗСУ.

Сергію 41 рік. До війська його мобілізували у 2024 році. У цивільному житті він працював у Києві майстром із ремонту електроінструментів. Навесні 2025-го вирушив на першу ротацію на напрямок Часового Яру. Тоді ще сподівався, що перебування на позиціях триватиме кілька місяців. Але друга ротація розтягнулася на 388 днів.

За цей час Сергій побував на кількох позиціях, допомагав облаштовувати укриття й адаптуватися новим бійцям. Умови були надзвичайно складними: російські війська атакували укриття, скидали боєприпаси з дронів, полювали на військових FPV-дронами та мінометами.

Однією з найбільших проблем була вода. Улітку, розповідає боєць, іноді доводилося обмежуватися 600–800 мілілітрами на добу. Воду збирали під час дощів, топили сніг, знезаражували й кип’ятили. Бувало, що через проблеми з доставленням посилок військові залишалися без води на дві доби.

Посилки з їжею та необхідними речами скидали з дронів. Але й за ними треба було виходити з ризиком для життя. Одного разу Сергій потрапив під атаку, коли діставав посилку: поруч розірвалися два ворожі дрони, а потім почався мінометний обстріл. Йому вдалося втекти й повернутися на позицію.

Найважчим випробуванням став вихід із позицій у серпні 2025 року. Сергій вирушив до своїх 24 серпня, а дістався Краматорська лише 24 вересня. Загалом пройшов близько 25 кілометрів, але цей шлях розтягнувся майже на місяць через небезпеку, відкриті ділянки й необхідність чекати на сприятливу погоду.

Разом із ним ішов поранений побратим із позивним Сом. Військові пересувалися повільно, ховалися в густих посадках, намагалися не потрапляти в поле зору ворожих дронів. Сергій стежив за обстановкою та вичікував моменти, коли можна було пройти відкриті ділянки.

Одного ранку Сом наступив на міну. Вибух відірвав йому стопу, друга нога також була тяжко пошкоджена. Сергій затягнув побратима до укриття, намагався зупинити кровотечу й зв’язався з командуванням, щоб отримати допомогу та медикаменти.

Побратим прожив іще десять днів. Сергій перев’язував його, віддавав власні засоби й підтримував, однак врятувати чоловіка не вдалося.

«Він весь час повторював: «Пробач, що підвів тебе». А я йому казав: «Це ж не спеціально», – пригадує військовий.

Після смерті побратима Сергій залишився сам. Ще кілька днів він перебував на позиції із його тілом, перш ніж продовжити шлях. Морально це було важче, ніж рухатися одному: військовий зізнається, що подумки звертався до загиблого товариша.

Після загибелі Сома Сергій вирішив продовжувати рух. Спершу планував іти сам, але згодом долучився до групи військових. Один із бійців нагадав йому кума – схожими були і зовнішність, і голос. Ця випадкова схожість допомогла Піці довіритися побратиму й рушити далі разом.

Військові чекали на погоду, пересувалися короткими відрізками, ховалися від дронів. Зрештою Сергій дістався позицій українських мінометників, звідки зміг зв’язатися з рідними. Це сталося вже у вересні.

«Вийшов я 24 серпня і добрався до Краматорська 24 вересня», – розповідає він.

Після цього бійця доправили до лікарні. Згодом почалися лікування та реабілітація. Нарешті поруч опинилися його дружина й син.

Пережите досі дається взнаки. Сергій каже, що йому важко звикати до метушні та великого скупчення людей, особливо коли хтось свариться. Після тривалого перебування під постійною загрозою потрібен час, щоб знову призвичаїтися до мирнішого ритму.

Водночас він переконаний: українські військові не здадуться. І хоче, щоб ворог зрозумів – українці продовжуватимуть боротися.

Нагадаємо, двоє піхотинців 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького пробули на позиціях понад п’ять місяців. Чоловіки родом із Львівщини. У цивільному житті жили за 40 кілометрів один від одного, але познайомилися вже на війні. Вони зайшли на позиції ще в лютому. Лише місяць там була відносна тиша. Решту часу у їхній бліндаж постійно навідувалися вороги. Їхні позиції були лише за 30 метрів від противника.

Як розповів командир батальйону «Свобода» бригади наступу «Рубіж» Нацгвардії Петро Кузик, заведення і вивід піхотинців з передових позицій – це складна операція, яка потребує нормального матеріально-технічного забезпечення, прикриття та підготовки.