Хвилина мовчання: згадаймо дизайнерку ландшафтів та громадську активістку Ірину Цвілу

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ірину Цвілу.

25 лютого 2022 року, на другий день після повномасштабного російського вторгнення, під час оборони Києва загинула Ірина Цвіла. Учителька, громадська активістка, фотохудожниця. Вона вже мала за плечима бойовий досвід. У 2014 доброволицею стала до лав батальйону «Січ».

Ірина Цвіла народилася 29 квітня 1969 року на Київщині. Після отримання педагогічної освіти працювала у Київській міжнародній школі «Меридіан» (до 2006). Також мала приватну репетиторську практику.

До Революції Гідності була ландшафтною дизайнеркою, створювала трояндові сади та оранжереї. Була активною учасницею спільноти трояндарів, створювала унікальні квіткові композиції. Фото цих букетів були надруковані у фотокалендарях.

Також Ірина працювала над створенням власного сайту, присвяченого трояндівництву, вирощуванню сортів квітів в українському кліматі. Цей сайт був, зокрема, покликаний поділитись досвідом та переорієнтувати спільноту на українську мову.

Для Ірини 2012 рік став переломним. Разом із чоловіком домовились про перехід на українську мову та вступ до лав ВО «Свобода». Революцію Гідності вона провела на Майдані.

Влітку 2014 року Цвіла стала до лав батальйону «Січ». Дістала псевдо Лінза, адже не розлучалась із фотоапаратом.

Майдан змінив життя Ірини. З нього вона однією з перших поїхала на війну парамедикинею.

Якщо ти громадянин, то маєш апріорі поважати Україну, закон і Конституцію. Якщо в тебе виникають сумніви, то маєш змінювати не країну, а своє місце проживання.

Усю нашу силу треба спрямувати не на перевиховання людей зрілого віку, а на формування майбутнього покоління, на дітей. Останнім на прикладі Майдану, війни, добровольців, волонтерів треба показувати, як бути громадянином своєї країни. Адже це не просто штамп у паспорті, а дещо більше.

Ірина Цвіла

Перша ротація захисниці на Схід була в Слов’янськ. Наступна – на передову – у Піски. Її відмовляли від чергування на бойових. Та Ірина не звикла до поблажок в роботі. Домоглась відряджень та перших чергувань на передовій. Було складно, але вона впоралась.

Друзі жінки пригадають: вона не тільки воювала, а й завжди дбала про інших: аби було чисто, аби було, що їсти, аби ніхто не залишився голодний.

У 2018 році Цвіла повернулася до цивільного життя. Відновлення її «внутрішнього саду» і реального зайняло не один рік. Із сотень сортів троянд вижили десятки. В оновленому саду вона вирішила уникати червоних квітів, що нагадували про втрати.

 «Я думаю, що вона пішла з армії, бо відчувала певне розчарування. У 2018 році на лінії фронту був застій, заморожений конфлікт, нічого не змінювалося. Але Іра була готова повернутись в армію, як тільки це знову стане необхідно», – пригадує подруга захисниці.

Ірина створила власний бренд квіткових прикрас «Верба». Увесь час Лінза шукала, як найкраще зберегти колір пелюсток, як підкреслити тендітність, як поділитися красою з навколишніми. Свої знання Цвіла передала доньці Дарині. Разом вони створювали неймовірні прикраси. Нині Дарина виготовляє нові шедеври, відчуваючи присутність маминого духу. Кошти від продажу ювелірних виробів із квітами спрямовує на підтримку війська.

Ірина Цвіла вміла знайти мільйон способів поділитись з людьми красою. Зокрема й через фотосесії у власному саду. У її планах було облаштувати домашню фотостудію, робота наближалась до фінішу.

Однак 24 лютого минулого року Ірина знову перетворилася на Лінзу і, не вагаючись, вирушила захищати Київ.

Жінка загинула наступного дня — 25 лютого у селищі Димер, де точились люті бої з російськими загарбниками, які намагались пробитись до столиці.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.