Хвилина мовчання: згадаймо майданівця, волонтера та добровольця Володимира Гунька

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Гунька.

У липні на фронті загинув Володимир Гунько – волонтер, доброволець, ветеран АТО, який 2014 року пройшов Іловайський котел і полон, 2015-го вижив під Широкиним на Донеччині.

«У Вови складний характер, бо надто загострене почуття справедливості. Він змінював усе і всіх навколо себе. Від патрульних поліцейських до самих високих чиновників. Вова не знав, як обманювати. Це просто йому не притаманне… У день пам’яті Іловайська ми завжди носили соняшники до Михайлівського. Вова вмів любити. Вова сприймав Іловайську трагедію, як ніхто інший. Вова вболівав за все…» – згадує журналіст та друг Володимир Рунець.

Володимир – уродженець села Ободівка Вінницької області. Був активним учасником Майдану. 2014-го пішов боронити Україну добровольцем батальйону «Донбас». Відбивав у ворога Артемівськ, Попасну, Лисичанськ, Курахове.

Вихід із Іловайського котла – закінчився полоном. Його били, не давали їсти, спати. Нав'язували «русский мир» і намагалися зламати. Почуття гумору і сила духу допомогли вижити. Після полону Володимир знову став у стрій. 

2016-го Володимир звільнився зі служби. Повернувся до мирного життя, працював менеджером, волонтерив. Допомагав родинам загиблих бійців. Його кар'єра стрімко йшла вгору. Усе зіпсувала війна.

«Братик Вовка щодня думав про інших, організовував допомогу дітям і сім’ям загиблих, боровся з несправедливістю та брехнею. Кожного разу на свій день народження він просив не робити йому подарунки, а скидати гроші в той чи інший фонд допомоги дітям війни чи пораненим», – згадує побратим Віктор Пилипенко.

«У його підрозділах солдати роблять щомісячний скидон в спільний бюджет на свої потреби і не смикають по дрібницях волонтерів. На це рівнялись інші й приводили в приклад. Просив і мене не панькатися зайвий раз і не догоджати усім. Красень, розумний, без понтів, і з десятками життєвих цікавих історій», – розповів волонтер Владислав Самойленко.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Володимир повернувся до ЗСУ. Його батько Василь, щоб уберегти єдиного сина, теж пішов на фронт.

Володимир обороняв Україну у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського. Однак цього разу він встиг повоювати на Донбасі лише тиждень.

Спершу, 24 лютого 2022-го, його направили до президентського полку, але він добився переведення у Бахмут.

23 липня Володимир Гунько заступив на посаду командира взводу 16 батальйону. У ніч з 29 на 30 липня по базі у Бахмуті прилетіли дві керовані ракети.

На 33-річного бійця впало три поверхи: у підвал заводу, у якому ночували українські військові, поцілило дві ракети. У нього залишилися батьки й кохана, з якою планували весілля.

«Якщо існує у світі абсолютна доброта, то це Володимир Гунько. Абсолютної доброти більше нема. Її вбили російські загарбники», – згадує журналіст та друг Володимир Рунець.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять всіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.