Історія Віталія Бартоша, який загинув у річницю свого весілля

«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу  на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.

Захищати – було його покликанням, але війна мала свої плани. На 11-ий день повномасштабної війни Росії проти України, він загинув під час виконання бойового завдання. У день загибелі молодий хлопець мав першу річницю свого весілля.

Віталій Бартош – вінниччанин, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, старший лейтенант. Хлопець ще з 14 років знав, що хоче стати військовим і змалку мав загострене почуття справедливості.

Згодом вступив у львівську академію, а ще за якийсь час перевівся у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду командира гірсько-штурмового взводу. 

Мама Віталія пані Оксана розповіла «Еспресо», що її син з дитинства звик відповідати за свої вчинки, а колег ніколи не залишав у біді. 

«Закінчивши львівську академію, відразу ж пішов у зону АТО. У неповних 20 років він вивів 120 людей з оточення – згодом за це отримав першу нагороду. Він ніколи нам цього не розповідав, я уривки вже дізнавалась згодом, коли приїжджали його хлопці. Востаннє, 6 березня, вони попали в оточення з Андрієм Літуном. В одну секунду хлопці загинули, потрапили під «гради», – ділиться мама спогадами.

Каже, що зранку ще всі вітали з річницею весілля, а ввечері його вже не стало. Якраз 6 березня 2021 року Віталій Бартош одружився. Молода дружина Ангеліна залишилась сама, лише зі спільними мріями про дітей. 

«А пам'ятаєш найголовніше і найцінніше: історія нашого кохання мала бігати по нашому дому. Доця з твоїми губками й носиком (про яку мріяла я) і син з моїми очима (про якого мріяв ти). Але це все вже тільки в моїй пам'яті. Ти навчив мене бути сильною! І це були твої останні слова, коли ми 20 лютого прощались, коли ти поїхав на ту кляту війну», – написала вдова Віталія Ангеліна.

У Віталія Бартоша залишилась 13-літня сестра Анастасія, яку він маленьким просив у батьків. 

«Вона так ним гордиться і так його любить. Він для неї був і братом, і другом, і батька їй заміняв, коли його не було вдома. В 11 років Віталій дуже сильно захотів сестричку. Під ялинкою на новий рік він виклав сірниками «Я хочу сестричку». Назвав її Анастасія. Вона виросла в нього на руках. Дуже зараз за ним сумує і водночас гордиться».

Віталій Бартош похований на Вінниччині. Пані Оксана розповідає, що тіло сина було в ті дні важко забрати й доставити для поховання.

«Я так заздрю тим людям, яким кажуть «ваш син пропав безвісти», бо може вони десь у тюрмах, у полоні. Які ж вони щасливі! В них ще є шанс, що їхні діти живі. Хай би були без рук, без ніг, лише, щоб були живі. Я бачила тіло свого сина. Тіло не холодне, а тепле – це для мами найбільше щастя. Найстрашніше – це бачити портрет на могилі своєї дитини. Це страшне горе. Бажаю всім матерям, які чекають своїх дітей з війни, хай завжди мають надію на краще. Хай живуть цією надією, бо я не живу – я встала рано і померла».

6 березня Віталій у складі 128 гірсько-штурмової закарпатської бригади прийняв останній важкий бій з ворогом. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.