Історія медика «Фреді», який врятував сотні життів на передовій

 «Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу  на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги. 

Медик 128-ї закарпатської бригади Ерік Глеба або ж «Фреді» у 2014 року знав, що таке війна, як пересічний українець. А в 2015-му побачив її на власні очі, коли вперше прибув на передову.

«Все розпочалось ще в 2014-му році, як тільки Росія розпочала війну. В той момент я був лікарем-інтерном в Ужгородській міській центральній лікарні і зацікавився тактичною медициною. Пройшов спершу курси в Тернополі, а в грудні, на запрошення знайомих, поїхав на Яворівський полігон готувати 4-ту і 5-ту хвилі мобілізації. Тоді у мобілізованих до медиків виникало багато запитань, адже призивали здебільшого цивільне населення, яке ніколи до цього часу не воювало і не бачило зброї», – розповів Ерік журналістам «Еспресо».

У березні 2015 року Глеба поїхав добровольцем на передову, де проводив навчання по медичній допомозі, однак ще по радянських стандартах. Навчили медичній допомозі до тисячі військовослужбовців. Згодом запросили на курси підвищення кваліфікації для бойових медиків за стандартами НАТО, яке організовувало міністерство оборони Естонії.

Військовий медик наголошує, що військова медицина зараз вже досягла успіхів, переймаючи стандарти НАТО, але на початку війни (2014-15 роки) медики жили по літературі з СРСР.

«Ми знали, що є тканина, є паличка – треба закрутити і це вже накладення джгута. Така собі медицина рівня сільської місцевості. От, скажімо, джгут Есмарка. З ним можна надати медичну допомогу при пораненні в шию чи кінцівки, але в нього недолік – в Радянському Союзі їх було тисячі і сотні тисяч ще з 1965 року» – каже медінструктор.

Ерік з побратимами на Схід вирушили ще у лютому, перед війною. А 24 лютого, прибувши в один з населених пунктів, при розвантаженні техніки зранку почули гучний шум. Командування повідомило, що почалась повномасштабна війна.  

«Моє завдання – затампонувати рану, дати знеболення і стабілізувати стан. Були випадки, коли ми виїжджали прямо на поле бою і надавали допомогу у санітарному автомобілі», – пригадує лікар.

Він каже, що дуже непросто іноді доводиться, але переконаний, що тільки той лікар може надати кваліфіковану допомогу, який зберігає нейтральність і холоднокровність.

«Якщо ми будемо жаліти побратима, давати волю емоціям, то складно буде надавати медичну допомогу.  Дуже важливо, коли боєць знає свого медика й довіряє йому. Намагаюся бути саме таким медиком. Тому мій психологічний стан нормальний і навіть піднесений. Про побратимів знаю, що серед них також ніхто не жаліється і продовжує виконувати накази», – каже чоловік.

За час перебування на передовій Ерік Глеба провів понад 100 евакуацій з поля бою. Близько 15-ти випадків були такі, що ніхто вже й не очікував побачити своїх поранених побратимів живими.

Для нього не проблема їхати в саме пекло війни. На запитання, як це – втрачати побратимів у бою, відповідає, що рятувати вдається більше. 

«Скажу по правді: для багатьох бачити розірвані тіла психологічно нелегко, але мене тримає те, що врятувати вдалось сімох за день, а загинуло лише троє. Це перевага, бо ж сім бійців будуть жити», – каже медик.

На порятунок бійця «Фреді» має всього дві хвилини. За цей час працює за алгоритмом: огляд (якщо немає турнікета), його накладання, введення інфузії (аби наповнити об'єм крові). Потім медик тампонує рану і лише тоді дає знеболення. Ерік зізнається, що в нього вже спрацьовують рефлекси як у собаки Павлова. Отримавши повідомлення про виклик, одягає штани, бронежилет і каску, стрибає в машину і мчить, щоб надати меддопомогу. До лікувального закладу поранених доставляли за 15-20 хвилин.

«Хороший медик на передовій – це сотні врятованих життів, − продовжив Глеба. – Впевнена та професійна його поведінка додає сил пораненому, він поводиться спокійніше, адекватніше. Дуже важливо, коли воїн знає свого медика та довіряє йому». «Фреді» намагається бути саме таким.