Залишив навчання на 2-му курсі й пішов на фронт. Згадаймо 18-річного Тараса Стахіва
Юнак був чемпіоном та призером обласних змагань з карате, призером всеукраїнських змагань, володарем чорного поясу
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Тараса Стахіва.
Доброволець Тарас Стахів, позивний Стах, загинув 15 січня 2023 року під Опитним поблизу Бахмута на Донеччині. До свого 19-річчя хлопець не дожив три дні.
Тарас родом з Івано-Франківська. Хлопець дуже любив історію України та англійську мову, ЗНО з якої склав на 196 балів. Навчався на факультеті іноземних мов у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Мав багато захоплень, завжди намагався відкривати щось нове. Цікавився військово-історичною реконструкцією та історією України. На професійному рівні займався карате. Мав чорний пояс із цього виду спорту. Мріяв стати перекладачем і вчителем англійської мови.
«Тарас завжди любив жартувати, особливо якщо щось стосувалося наших занять. Він знав англійську на високому рівні. Одразу після початку війни він сказав: «Мене не буде на навчанні до найближчого параду на Червоній площі! І чи будуть автомати за літню сесію?». На що наша кураторка відповіла: «Тарасе, якщо ви це зробите, я вас до 4 курсу дотягну». Та не судилося», – розповіла одногрупниця юнака.
З перших днів повномасштабного вторгнення хлопець став волонтером, включився у роботу штабу оборони Прикарпаття, який приймає допомогу Збройним силам України та територіальній обороні. А восени 2022 року відправився на фронт у складі Добровольчого формування «Хартія», що є частиною 127-ї бригади ТРО. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був помічником гранатометника.
«Пам'ятаю, як 24 лютого всі метушилися, хотіли виїхати з Чернівців. Він тоді зміг якось все це спинити – ту паніку, – розповіла подруга загиблого. – Тарас завжди казав, що він – інтроверт. А ми завжди з цього сміялися, бо він насправді дуже тягнувся до людей. І люди відповідали йому взаємністю. Мабуть, у гуртожитку не було жодної людини, яка б не знала Тараса».
«Мій син був завжди усміхненим, непосидючим, впертим, цілеспрямованим у досягненні мети. Він багато читав, любив фантастику. В першу чергу, ми були друзями. Ще з дитинства я брав його з собою на товариські посиденьки, рибалку, де ми з моїми товаришами часто обговорювали історію і сьогодення України. Мені його дуже не вистачає…» – розповів батько Тараса Володимир.
«За незалежність нашої Батьківщини у боях під Бахмутом віддав своє життя мій син Тарас, моя любов, моя надія, моя опора і майбутнє України», – написала мама полеглого воїна Надія.
«Тарас мав унікальну здатність об’єднувати людей, був навдивовижу щедрим, інтелектуально ненаситним, легко спілкувався з найрізноманітнішими людьми, довіряв людям, був гранично відповідальним за дії, вчинки, за вплив на оточуючих, стратегічно мислив і ніколи не втрачав почуття гумору, міг бути ліричним і жорстким, беззастережно відважним, чесним і незламним», – додала жінка.
«Тарас – дуже щирий друг. Завжди був на позитиві. Що б не трапилося, намагався підбадьорити, підняти бойовий дух», – розповів на похороні героя військовослужбовець з позивним Шум.
Поховали Тараса у рідному Івано-Франківську. Вдома на нього чекали батьки, старша сестра і двоє молодших братів.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.