Родина збудувала замок у селі на Чернігівщині

На одному із подвір'їв у селі Дмитрівка, що на Чернігівщині, усі будівлі виконані за зразком середньовічного замку. Створив їх Юрій Солдатов. Його донька Ольга каже: будівництво замкових споруд розпочалося із прохання мами зробити літню кухню. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на сюжет «Суспільного».

Замок на місці занедбаного будинку

Пані Ольга розповідає: батьки переїхали на Чернігівщину в 1966 році із Сибіру, працювали на радіостанції в нафторозвідці в Бахмацькому районі. Придбали ділянку, на якій був старий занедбаний будинок, але батьку сподобалося місце.

«У нас тут дві бібліотеки були – дитяча і доросла. Школа. І залізниця. Тато й мама працювали, а ми малі до школи ходили», – пояснює Ольга.

За її словами, замість старого будинку, батько звів новий із вапняку та дерева. Пригадує, поруч із ділянкою росло багато вишень та малини, з яких мати варила варення. Але робити це на подвір'ї було незручно, тому вона просила чоловіка збудувати літню кухню.

«За сімейним столом зібрались і вирішували. Батько запитує: «Будемо мамі будувати кухню?». Ми ж такі раді, кажемо: «Будемо!». Тоді він: «Малюйте проєкти». Ми розійшлися, три дні малювали, що кому хочеться. А потім знову збиралися. І, наприклад, Світлана (старша сестра Ольги, – ред.) намалювала і каже: «Хочу, щоб були башти». Бо ходила, брала книжку казок у бібліотеці з ілюстраціями. Він каже: «Прийнято, буде з баштами». Але ж основа-то в нього в голові була, проте спершу він хотів нас послухати. І почали будувати», – пригадує жінка.

Головною умовою батька було те, щоб будівництвом займалися всі. На це йшло чимало часу, адже треба було налагодити технологію кладки каменю.

«Ми так будували, щоб встигнути побудувати перший поверх до морозів. Бо суміш була на воді. Ми до школи мали наносити йому цеглу, розмішати суміш. А потім приходили зі школи, перевдягалися, обідали і йшли до нього. Ми робили домашнє завдання, вже коли сонце сіло», – каже пані Ольга.

Жінка додає: в ті роки купити будівельні матеріали було або неможливо, або дуже дорого. Тому батько шукав інші можливості. Зокрема використовував цеглу, яку на місцевих цегельних заводах викидали як сміття. Також зробив із двох мотоблоків тракторець, щоб було зручніше возити камінь та цеглу.

Щоб залити бетонне перекриття між першим і другим поверхами літньої кухні, батько залучив майстрів та друзів. Пані Ольга розповідає: це єдиний раз, коли він попросив допомоги сторонніх людей. Потім звели другий поверх, там Юрій Солдатов облаштував кімнату для прийому гостей. Тут усе теж робили своїми руками.

«Крісла ми робили самі. Бо тут вони ж грали в карти. І треба ж, щоб зручно було весь вечір сидіти. Ми збиралися тут дуже часто, на всі свята. Сходилися великою компанією, і навіть пізніше всі наші шкільні друзі теж проводили час саме в нас», – розповідає пані Ольга.

Основну частину замку почали будувати пізніше – у 1987 році. Світлана Солдатова розповідає: це був період переходу до ринкової економіки у Радянському Союзі. Батько розумів, що насувається інфляція. Тому запропонував вкласти заощадження в будівництво, аби не втратити їх. Вирішили реконструювати будинок із вапняку – розширити його та обкласти цеглою. Будівництво тривало до 1992 року. Але, з огляду на досвід з побудови літньої кухні, кладка виходила набагато кращою.

«Я вчилась, на канікули приїжджала. Ольга теж вчилась. Дім ми будували тільки влітку, коли всі з'їжджались. Тут поруч була наша ковальня, і взимку ми виготовляли ліхтарики, парапети, решітки», – пригадує Світлана Солдатова.

Метал для цього також доводилося шукати та перероблювати.

«Вагони возили, наприклад, дошки або колоди. І їх стягували металевими дротами. Коли розвантажували дерево, дроти розбивали і викидали. Ми ходимо по кущах збираємо, а з нас усі сміються. Бо, уявляєте, бур'ян ось такий. А воно в бур'яні все переплутане», – каже Ольга Солдатова. 

Родинний герб

Своїми руками Юрій Солдатов виготовив і родинний герб, який розташований над гостьовою кімнатою.

«На землі все гарне – під сонцем. Все живе, і квітка росте із землі. Тобто натхнення та життя там, де є земля і сонечко світить завжди. Під нашим гербом він зробив пташку. Фантазія – вона не в клітці сидить, а на волі літає», – пояснює пані Ольга.

Тетяна Солдатова зазначає, що хоча батько закінчив тільки сім класів, він все життя цікавився різними науками, читав багато книжок. Мав на той час гарні знання з архітектури та електрики. Слідкував за політичною ситуацією в країні.

«Він був дуже чесний, завжди казав правду і був справедливий. Не дивився на статус, що хтось міг бути вище, а завжди казав свою думку. І завжди відстоював її. Йому подобалось, що ми виділимось і будемо впізнавані за картинками, що замок Солдатова буде на мапі», – розповідає донька про батька.

Дім об'єднує всю родину

Кілька разів Юрію Солдатову пропонували продати будинок, але той ніколи не погоджувався. Хотів, щоб дім перейшов у спадок та об'єднував усю родину. Мати Марія померла 2006 року, а сам Юрій – 2013-го. Наразі у будинку постійно живе наймолодша із сестер Світлана. Але за першої нагоди рідні збираються разом.

«Із ким що б не трапилось – є місце, куди можна повернутися. І він завжди намагався, щоб ми тримались разом, докупи. Це наша база», – кажуть доньки Юрія Солдатова.

Нагадаємо, українська родина придбала хату у селі Велика Хайча, що на Житомирщині, та одразу розпочала ремонт. Власниця будинку Юлія розповіла, як просувається перевтілення будинку та шокувала мережу цінами відновлення помешкання.

Також молода пара Ірина та Денис, які три роки тому перебралися жити в село й власноруч перетворювали старий будинок на затишну оселю, взялися за новий проєкт. Цього разу вони придбали сільську хату, з якої планують облаштувати простір для відпочинку та відновлення.